Курс лекцій «Закони спадковості і методика добору сільськогосподарських рослин» в Одеському (тоді Новоросійському) університеті на природничому відділенні фізико-математичного факультету першим почав читати приват-доцент Андрій Опанасович Сапєгін у 1912 році. Це трапилося після повернення Андрія Опанасовича з річного закордонного відрядження у наукові лабораторії Європи, де значний вплив на його наукові інтереси здійснили берлінський професор генетик Е. Баур і празький цитолог і генетик Б. Немець, автор багатьох робіт з питань спадковості у рослин. У 1912 році вийшли у світ «Законы наследственности, как основа селекции сельскохозяйственных растений», які Андрій Опанасович виклав за книгою Е. Баура «Einführung in die experimentelle Vererbungslehre». Роком пізніше курс лекцій, який читав А. О. Сапєгін в університеті, став називатися «Генетика і селекція», а його підручник «Основы теории и методики селекции сельскохозяйственных растений», надрукований у 1913 р., був одним із перших вітчизняних посібників по селекції, який базувався на генетичних законах.

 

У цей же період А. О. Сапєгін був призначений керівником селекційного відділу Одеського дослідного поля при Південноросійському товаристві сільського господарства. З 1917 року Андрій Опанасович працює екстраординарним, а потім ординарним професором по кафедрі агрономії Новоросійського університету. Інформації, якою була ця кафедра та хто на ній викладав у той період, нами не знайдено. Однак відомо, що у Новоросійському університеті у 1916-1918 роках працювала агрономічна лабораторія, до якої А. О. Сапєгін, вважаємо, мав відношення. А. О. Сапєгін продовжує викладання генетики в Новоросійському університеті до 1922 року і одночасно веде заняття в Одеському сільськогосподарському інституті з 1918 по 1928 рік. У травні 1920 року Новоросійський університет був реорганізований в Одеський інститут народної освіти, який об’єднав декілька вищих навчальних закладів та проіснував ціле десятиріччя. Згідно історичних нарисів, у межах Одеського інституту народної освіти у 1922/1923 роках функціонували факультет соціального виховання та факультет професійної освіти. Останній складався з відділень: математичного, агробіологічного, історичного, відділення літератури і мови. Припускаємо, що в цей час А. О. Сапєгін викладав на агробіологічному відділенні. У 1923 р. Наркомос України доручив професору Одеського сільськогосподарського інституту А. О. Сапєгіну керівництво новоутвореною науково-дослідною кафедрою рослинництва при цьому інституті. У ці ж роки А. О. Сапєгін видає низку методичних робіт та підручників з генетики і селекції, а самє: «Серединная ошибка и ее значение для оценки средних арифметических при сравнительных испытаниях» (1914), «Гибридологический анализ сопряженных признаков пшеницы» (1916), «Определение точности полевого опыта с помощью элементов вариационной статистики» (1921), «Вариационная статистика» (1922, перевидавалася шість разів до 1937), «Загальна методика селекції сільськогосподарських рослин» (1925), редагує збірники статей «Этапы менделизма» (1923) та «Вехи селекции» (1923).

Очолюваний А. О. Сапєгіним селекційний відділ Одеського дослідного поля у 1918 році був перетворений в Одеську сільськогосподарську селекційну станцію, де під його керівництвом в наукових процес було впроваджено нові методи дослідження та апаратура, серед яких ˗ цитологічні методи, рентгенівська та холодильна установки, борошно-хлібопекарна лабораторія, теплиці та ін. Через 10 років на базі станції було організовано Український генетико-селекційний інститут (УСГІ), директором якого А. О. Сапєгін був до 1931 року. Відставці А. О.Сапєгіна з цієй посади сприяло те, що у суворі зими 1927-1928 та 1928-1929 років виведені ним сорти пшениці Кооператорка, Земка сильно постраждали або навіть зовсім загинули. Вчений був звинувачений у шкідництві й саботажі та заарештований за вказівкою наркома землеробства СРСР Я.А. Яковлева. Після арешту у 1931-1933 роках А. О. Сапєгін працює заступником директора УГСІ з наукової роботи.

М. І. Вавилов особисто знав і високо цінував Андрія Опанасовича як спеціаліста і наполегливо запрошував його на посаду заступника директора Інституту генетики АН СРСР. У 1933 році А. О. Сапєгін погодився на запрошення та покинув Одесу. З 1933 до 1946 року він працював заступником директора Інституту генетики АН СРСР та одночасно з 1936 р. завідував відділом генетики та селекції рослин Інституту ботаніки АН УРСР.

Протягом більше 20 років А. О. Сапєгін залишався організатором і головним виконуючим різних заходів, що мали за мету створення в Одесі наукових установ генетико-селекційного напряму та підготовку для них кваліфікованих кадрів.

У 1933 році був відновлений Одеський державний університет (ОДУ), в межах якого створюється біологічний факультет. Після від’їзду А. О. Сапєгіна до Академії наук УРСР генетику в університеті читав з 1931 по 1937 р. співробітник Генетично-селекційного інституту М.О. Ольшанський, а потім В.Ф. Хитринський − співробітник того ж інституту, який пізніше захистив докторську дисертацію «Направленное изменение наследственности растений путем воспитания как метод селекции» (1959 р.). Обидва науковці були прихильниками «мічуринської генетики» та ревними прибічниками Т. Д. Лисенка.

Після повернення університету з евакуації, де деканом біологічного факультету був професор Г. А. Машталер (завідувач кафедри дарвинізму), який критично відносився до генетиків-морганістів, деякий час лекції з генетики читав доцент сільськогосподарського інституту Ю. П. Мірюта, вчителями якого в науці були Г. А. Левітський та Г. Д. Карпеченко.

Пізніше про Юрія Петровича Мірюту у біографічній статті, буде написано – видатний генетик, вчений-селекціонер, педагог, один з яскравих представників вавиловської плеяди генетиків рослин, який багато зробив для відродження генетики в країні й подолання монополії лисенківщини у радянській біології. А поки що у 1944 р. Ю. П. Мірюта переїжджає в Одесу з Горьківського державного університету, де він керував спеціалізацією з генетики і селекції рослин на кафедрі генетики, якою завідував у ті часи С. С. Четверіков. До 1948 р. Ю. П. Мірюта очолює кафедру селекції і насіннєзнавства Одеського сільськогосподарського інституту і працює доцентом ОДУ. В ті роки Юрій Петрович підготував докторську дисертацію «Генетическая сущность гетерозиса» (1947), в якій була запропонована нова теорія гетерозису. Однак у зв'язку з сумно відомою для біологічної науки в СРСР сесією ВАСГНІЛ 1948 року захист дисертації не відбувся.

Самостійна кафедра генетики в ОДУ відкрита у вересні 1949 р. деканом біологічного факультету кандидатом сільськогосподарських наук Андрієм Івановичем Воробйовим, який був переведений в ОДУ за рік до цього із Всесоюзного Селекційно-генетичного інституту (ВСГІ) для «укріплення мічуринцями» університету. В 1955 р. ця кафедра була перейменована в кафедру генетики і дарвінізму, а в травні 1978 р. з ініціативи нового завідувача і декана факультету Владлена Миколайовича Тоцького реорганізована в кафедру генетики і молекулярної біології.

Як вже наводилося, А. І. Воробйов (1902-1991) у 1923 р. закінчив Одеський сільськогосподарський інститут за фахом агроном-рослинник. Аспірантську підготовку пройшов у 1925-1929 р.р. на кафедрі генетики і селекції того ж інституту під керівництвом професора А. О. Сапєгіна. З ініціативи якого А. І. Воробйов був відряджений до Ленінграда і Москви для ознайомлення з методикою робіт у кращих генетичних лабораторіях і вивчення літератури. Відрядження виявилися плідними: було зібрано літературні джерела для фундаментальної праці «Кратные хромосомные числа у близкородственных форм». Успішній роботі сприяло знання іноземних мов, а володіння цитогенетичними методами дало можливість накопичити власні експериментальні дані, за рекомендацією М. І. Вавилова і Г. А. Левитського рукопис була прийнята до друку.

Після закінчення аспірантури А. І. Воробйов працював деякий час в лабораторії Г. А. Левитського (Ленінград, ВІР). Повернувшись до Одеси, працював в Українському генетико-селекційному інституті (УГСІ) фахівцем відділу фізіології рослин, потім старшим науковим співробітником. Слід зауважити, що з жовтня 1929 року у тому ж інституті посаду старшого спеціаліста лабораторії морфології рослин займав Т. Д. Лисенко.

Вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук А. І. Воробйову присвоєно в 1938 році без захисту дисертації. Докторську дисертацію захистив у 1951 р. в ОДУ імені І. І. Мечникова.

Завідувачем кафедри генетики ОДУ А. І. Воробйова призначили через рік після серпневої сесії ВАСГНІЛ 1948 року, на якій відбувся розгром позицій менделізму-морганізму. А. І. Воробйов керував кафедрою з 1949 по 1977 рік. Він надавав увагу організації навчального процесу і науково-дослідній роботі викладачів і студентів, але у напрямку розвитку «мічуринського вчення». Можливо з метою поширення «передового мічуринського вчення», написаний А. І. Воробйовим підручник «Основы мичуринской генетики» (1950) було перекладено на польську, чеську, румунську, японську та китайську мови. Для поліпшення навчальної та виховної роботи А. І. Воробйов створив за власні кошти агробіологічну ділянку (біля біологічного факультету) з садом, квітником, лікарськими рослинами, моделлю пришкільної ділянки. Таким чином, були створені умови для набуття студентами під керівництвом викладачів навичок формування крони плодових дерев, догляду за рослинами, створення дослідних ділянок з метою виконання студентами курсових і дипломних робіт. Все це підвищувало рівень практичної підготовки студентів як майбутніх фахівців-біологів, так і вчителів шкіл.

Але оскільки кафедра генетики формувалася і розвивалася в складні для країни і її науки часи в період диктатури Т. Д. Лисенко, загальний курс «Генетика з основами селекції» А. І. Воробйов читав за міністерською програмою. За даними, зібраними Д. Урсу, восени 1947 року А. І. Воробйов поставив свій підпис під колективним листом керівних посадовців ВСГІ до міністра вищої освіти, в якому є вимога прибрати з викладання в сільськогосподарських і педагогічних вузах «буржуазну лженауку» – генетику.

За керівництва А. І. Воробйова кафедра забезпечувала викладання загальних курсів «Вступ до біології» (доцент О. Н. Радченко), «Генетика з основами селекції» (професор А. І. Воробйов), «Дарвінізм і історія біології» (доцент П. І. Дмитрашко), «Рослинництво» (доцент І. М. Сагайдак), «Цитологія з основами ембріології» (старший викладач 3. П. Коц) та спецкурсів «Біологія розвитку рослин», «Загальна селекція», «Вибрані розділи генетики» (професор А. І. Воробйов).

У спецкурсах, на лабораторних заняттях з генетики і цитології, на великому спецпрактикумі значне місце займали цитогенетичні методи. У 1958-1965 р.р. під керівництвом А. І. Воробйова проводилися дослідження з цитоембріології перехресно-запильних рослин (кукурудза, жито, соняшник) за їх самозапилення після попередньої обробки приймочок розчинами деяких речовин (3. П. Коц, К. М. Нассаль, Т. П. Бланковська).

У науково-дослідній роботі наприкінці 60-х-70-х років викладачі і співробітники кафедри цитогенетичні дослідження поєднували з вивченням мутагенної дії випромінювання Со60 на насіння хлібних злаків (О. Н. Радченко, К. М. Шварцман). Встановлено частоту та спектр хромосомних перебудов в залежності від дози випромінювання. Усвідомлюючи необхідність використання методів цитоембріології для вирішення проблем, якими тоді займалася кафедра (примусове самозапилення, гібридизація, вплив мутагенних факторів на рослини), завідувач відрядив молодих викладачів (3. П. Коц і К. М. Нассаль) на стажування в лабораторію ембріології Інституту ботаніки АН УРСР, якою в той час керував учень С. Г. Навашина – Я. С. Модилевський. Набутий досвід ці викладачі повною мірою використовували при викладанні курсу «Цитологія з основами ембріології», при проведенні окремих розділів великого спецпрактикуму, а також у науково-дослідній роботі.

Багато студентів кафедри, захопившись під час виконання курсових та дипломних робіт цитоембріологічними дослідженнями, продовжували їх при виконанні дисертаційних робіт (Г. І. Білова, Т. П. Бланковська, В. К. Симоненко, Чан Ту Нга та ін.).

У результаті багаторічних, комплексних досліджень з використанням цитохімічної, цитометричної і цитофізіологічної методик були виявлені нові закономірності ембріонального розвитку рослин, визначені ознаки (в тому числі й кількісні), на підставі яких можна робити висновки про нормальний чи патологічний розвиток ембріональних структур у злаків та айстрових.

Кандидат біологічних наук, доцент І. М. Сагайдак вивчав мінливість і продуктивність однорічних сільськогосподарських рослин та багаторічних плодових за прищеплення додаткового коріння однієї або декількох рослин того ж чи іншого виду. Від Комітету у справах винахідництва та відкриттів при Раді міністрів СРСР він одержав Посвідчення про пріоритет у розробці нового методу одержання гетерозисного насіння (1963 р.).
Провадилися дослідження з акліматизації і вивчення біологічних особливостей сіди багаторічної з метою впровадження цієї прядильної культури у сільськогосподарське виробництво України (П. І. Дмитрашко), а також дослідження онтогенезу кукурудзи та її гібридів (О. Н. Радченко).

З 1964 по 1992 роки на кафедрі працювала доцент Г. І. Білова. Нею у 1970 році на біологічному факультеті ОДУ була захищена кандидатська дисертація за темою: «Цитоэмбриология некоторых межвидовых гибридов хлопчатника». Г. І. Білова довгі роки на кафедрі викладала «Дарвінізм і еволюційне вчення», проводила лабораторні роботи з генетики, цитології, рослинництва, читала спеціальний курс «Генетика популяцій». У 1984 році Г. І. Білова нагороджена грамотою одеського відділу народної освіти за роботу з вчителями та учнями, що виступали на олімпіадах. Наукові інтереси Г. І. Білової були пов’язані з вивченням віддаленої гібридизації бавовнику і гороху, а також проблемами мутагенезу. За результатами досліджень нею опубліковано близько 20 наукових робіт.

У відповідності з науковими напрямами кафедри були введені нові спецкурси: «Мутагенез», (О. Н. Радченко), «Основи наукових досліджень» (А. І. Воробйов), «Генетика людини» (Г. І. Білова), «Мікроскопічна техніка» і «Ембріологія рослин» (Т. П. Бланковська) та ін.

Великий спецпрактикум було розширено новими розділами – експериментальне розв’язання генетичних задач, генетичний аналіз з використанням модельного об’єкта – дрозофіли. Вела ці розділи К. М. Нассаль. Вона пройшла курси підвищення кваліфікації при кафедрі генетики Московського державного університету (МДУ) і стажування на кафедрі Ленінградського державного університету (ЛДУ), на яких оволоділа методиками розведення і схрещування дрозофіли, аналізу гібридних поколінь, привезла вперше в 1968-1970 роках мутантні лінії дрозофіли для навчання студентів гібридологічному аналізу, дослідженню частоти кросинговеру, побудові генетичних карт та ін. К. М. Нассаль розробила необхідні для студентів методичні вказівки. Відповідні розділи були введені і в лабораторні роботи з загального курсу «Генетика з основами селекції».

Перші привезені з МДУ мутантні лінії дрозофіли започаткували створення генетичної колекції видів та мутантних ліній дрозофіли, яка в даний час налічує більше 40 генотипів. За збереженням, чистотою і відтворенням колекції з 1976 року спостерігають інженери першої категорії Н. А. Стрельцова і З. В. Мірось. З 1980-х років на колекційних зразках дрозофіли виконувалися дослідження з мутагенезу. За більш ніж 30 років проведення експериментальних досліджень з використанням колекції дрозофіли на кафедрі захищено більше 250 кваліфікаційних робіт студентів, виконані дисертаційні роботи О. М. Андрієвським (1988), Н. Д. Хаустовой (1990), З. У. Джан (1995) (Корея), Н. М. Аль-Шабли (2003) (Йорданія), Л. В. Левчук (2000), С. В. Білоконь (2007). Загальна кількість публікацій співробітників кафедри за результатами досліджень виконаних на дрозофілі у вітчизняних та закордонних наукових виданнях складає більше 300. Колекція дрозофіли активно використовується в навчальному процесі, зокрема для вирішення «живих» циклічних задач студентами за спеціальним курсом «Генетичний аналіз» та виконання досліджень у межах «Великого спецпрактикуму». За науковим значенням колекція дрозофіли, що зберігається на кафедрі, була внесена до Всесоюзного каталогу ліній дрозофіли у 1987 році.
Подальший розвиток наукових досліджень кафедри, навчально-виховного процесу, підготовка кваліфікованих кадрів та оновлення складу співробітників кафедри були пов’язані з новими вимогами, що обумовлені прогресом всіх галузей біології, зокрема молекулярної генетики, молекулярної біології та ін.

У 1977 р. кафедру очолив доктор біологічних наук, професор, дійсний член Академії наук Вищої школи України, лауреат премії імені О. В. Палладіна Владлен Миколайович Тоцький. У 1964 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Содержание АТФ и АТФ-азная активность органов и тканей белых крыс при раздельном и совместном действии на организм рентгеновских лучей, хлорэтиламинов и этиленаминов».

В 1965 р. прийшов на викладацьку роботу на кафедру біохімії ОДУ імені І. І. Мечникова і вперше на біологічному факультеті почав читати спецкурси «Молекулярна біологія», «Антибіотики», «Механізми скорочення м’язів», «Структура і функції нуклеїнових кислот». У 1967-1969 р.р. – консультант-викладач Улан-Баторського університету Монгольської Народної Республіки. В 1973-1982 р.р. і з 2000 по 2007 роки – декан біологічного факультету ОДУ. З 1982 по 1988 рік проректор ОДУ з навчально-методичної роботи. В 1982 році В. М. Тоцький захистив в Інституті біохімії АН УРСР докторську дисертацію «Мембранный транспорт некоторых коферментных витаминов». У 1983 р. йому присвоєно звання професора кафедри генетики і молекулярної біології.

Як декан і професор кафедри В. М. Тоцький велику увагу надає організації навчальної роботи. З 1981 р. В. М. Тоцький читає студентам біологічного факультету загальний курс «Генетика з основами селекції». Він розробив програму цього курсу, що згодом стала основою затвердженої ВАК програми кандидатського мінімуму.

Професором В. М. Тоцьким заснована наукова школа «Генетичні механізми адаптації і еволюції». Основні напрями наукових досліджень – генетична структура популяцій і фактори середовища; структура генотипів і пристосованість; генетична детермінація ознак стійкості біонтів до чинників середовища; впровадження нових генетико-біохімічних та генетико-цитологічних критеріїв адаптивності, взаємодія й коадаптація генів тощо.

У період з 1969 по 1987 р. на кафедрі під керівництвом В. М. Тоцького проводились дослідження в галузі генетики та селекції мікроорганізмів (разом з І. Й. Броуном, О. Б. Полодієнко та С. Г. Каракіс), які завершилися створенням штамів Psuedomonas putida, здатних до суперпродукції метіоніну. Ефективність одного із штамів підтверджена отриманням авторського свідоцтва на винахідництво.

В. М. Тоцький – автор трьох видань україномовної книги «Генетика», затвердженої Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів, та низки навчально-методичних видань. Ним опубліковано понад 250 наукових праць, серед яких дві монографії та більше 100 журнальних статей, в тому числі в зарубіжних та науковометричних журналах («Генетика», «Селекція та генетика», «Український біохімічний журнал», тощо). В 2007 році В. М. Тоцькому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». За досягнення в педагогічній, науковій і організаторській роботі на посадах декана факультету, проректора університету і завідувача кафедри нагороджений Почесною грамотою Верховної ради України (2006), Кабінету Міністрів України (2012), Почесною відзнакою Одеської обласної державної адміністрації (2011), Дипломом почесного члена Українського біохімічного товариства (2010), низкою Почесних грамот ректорату та профкому університету.

Професор кафедри генетики та молекулярної біології Бланковська Тамара Пилипівна у 1958 р. закінчила біологічний факультет, кафедру генетики і дарвінізму ОДУ. В 1965 р. захистила кандидатську дисертацію за темою «Цитохімічне дослідження ембріогенезу у рослин за різних термінів посіву незрілим та зрілим насінням». В 1992 році захистила докторську дисертацію за темою «Морфо-функціональні аспекти розвитку генеративних структур хлібних злаків». Наукові інтереси Бланковської Т. П. були в галузі генетичних аспектів ембріогенезу рослин. Вона читала загальні курси «Цитологія» та «Рослинництво», спецкурс «Генетичні основи селекції». Автор понад 200 наукових та навчально-методичних праць.

У 1979-1984 р.р. на кафедрі генетики та молекулярної біології працював доктор біологічних наук, лауреат Державної премії СРСР, академік НААН України професор Б. С. Прістер – радіобіолог, агроном, еколог. Як людина творча і енергійна він за цей короткий період роботи на кафедрі розробив курси ‹‹Радіоекологія›› та ‹‹Проблеми мутагенезу››. Впровадив методику біологічного моніторингу навколишнього середовища з використанням в якості тест-об’єктів мікроорганізмів, гідробіонтів та інших організмів. Розробив методику моніторингу водного середовища в інтересах водного та рибного господарства.

У 1982-2000 р. на кафедрі працювала кандидат біологічних наук доцент В. І. Максимова, яка у 1974 році захистила кандидатську дисертацію «Генетическое и цито-эмбриологическое изучение полиплоидных форм кукурузы», яку виконала в Українському ордена Леніна науково-дослідному інституті рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва. В. І. Максимова впровадила в навчальний процес кафедри спецкурс ‹‹Культура рослинних клітин і тканин›› та розділи великого спецпрактикуму з генетики кукурудзи та каріотипування рослин. Вона проводила практичні заняття з цитології і генетики, читала спеціальні курси: «Селекція рослин», «Генетика популяцій», «Основи наукових досліджень», курс «Генетики» на вечірньому відділенні. Разом із співробітниками ВСГІ досліджувала цитогенетичну стабільність (мітоз і мейоз) алополіплоїдів злаків (тритикале); провадила цитологічні та морфогенетичні дослідження сільськогосподарських рослин в культурі in vitro. Значну увагу В. І. Максимова надавала педагогічній та організаторській роботі – керувала студентським гуртком генетиків, готувала студентів до конкурсів, школярів до олімпіад, довгі роки була вченим секретарем кафедри, брала активну участь у створенні філіалу кафедри у ВСГІ.

Кафедра підтримувала тісні зв’язки з ВСГІ. У відділі цитології і генетики, а також у селекційних відділах студенти кафедри проходили виробничу практику, виконували курсові і дипломні роботи. В період навчальних практик студенти під керівництвом викладачів виїздили до Москви, Ленінграда, Києва для ознайомлення з тематикою та методиками проведення досліджень у генетичних лабораторіях МДУ, Ленінградського державного університету ім. М. В. Ломоносова, Інституту генетичної інженерії і клітинної біології (м. Київ) тощо.

З 1984 по 2006 рік на кафедрі працювала к.б.н., доцент Н. Г. Гандирук. В 1986 р. вперше в університеті вона розпочала читати новий загальний курс ‹‹Біотехнологія››, ввела нові спецкурси – ‹‹Біохімічна генетика››, ‹‹Екогенетика людини››, отримала авторське свідоцтво на винахід способу виділення орнітозного антигену. З 1992 року Н. Г. Гандирук налагодила творчі зв’язки біологічного факультету з Рішельєвським ліцеєм при Одеському національному університеті (ОНУ). Активно працювала з обдарованою молоддю, підготувала понад 50 призерів III етапу, 15 призерів IV етапу Всеукраїнської олімпіади з біології. Нею підготовлено три срібних призери Міжнародних олімпіад з біології у Таїланді (1995 р), Швеції (1999) та Бельгії (2001 р.). За активну роботу з обдарованою молоддю та підготовку призерів міжнародних олімпіад їй присвоєно почесне звання ‹‹Заслужений вчитель України››.

Доцент кафедри, старший науковий співробітник, кандидат біологічних наук Січняк Олександр Львович працює на кафедрі з 2000 року. Закінчив кафедру генетики і молекулярної біології ОДУ в 1982 році. В 1988 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Мейотична стабільність тритикале в залежності від способів їх одержання» у ВСГІ.

Наукові інтереси О. Л. Січняка пов’язані з механізмами онтогенетичної та філогенетичної адаптації пшениць після віддаленої гібридизації. Він активно веде результативну науково-дослідну роботу з проблем формування генетичної коадаптації при створенні синтетичних генотипів злаків. В результаті цих досліджень були з’ясовані особливості впливу алоплазми на адаптивні властивості інтрогресивних форм пшениці, на стійкість пшениці до ряду абіотичних (низька температура, засоленість грунту) та біотичних (бура та стеблова іржа, борошниста роса) факторів. З’ясована роль окремих ген-ензимних систем у формуванні адаптивності, особливості стабілізації мейозу у пшенично-чужорідних гібридів. Крім того О. Л. Січняком на кафедрі започатковані роботи з дослідження цитогенетичних ефектів пестицидів на об’єкти захисту. За результатами досліджень ним опубліковано понад 100 наукових робіт, серед яких 20 статей у міжнародних журналах.

О. Л. Січняк читає загальні курси «Генетика популяцій та еволюція», «Медична генетика», спеціальні курси «Цитогенетика», «Генетика та медицина», «Позахромосомна спадковість», «Популяційна генетика», «Популяційна біологія». Ним видано конспекти лекцій зі спеціальних курсів «Позахромосомна спадковість», «Імуногенетика», «Популяційна біологія», а також методичні посібники з «Генетики популяцій» та «Рослинництва». Багато уваги О. Л. Січняк приділяє роботі зі студентською і шкільною молоддю, бере активну участь в організації і проведенні Всеукраїнських шкільних та студентських олімпіад з біології.
Доцент кафедри Хаустова Ніна Дмитрівна закінчила біологічний факультет ОДУ, кафедру біохімії. У 1982 р. почала працювати на кафедрі генетики і молекулярної біології. В 1989 році захитила кандидатську дисертацію за темою «Адаптивный гетерозис и выражение гена Adh у дрозофилы» в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна. Наукові інтереси Н. Д. Хаустової пов’язані з вивченням ролі генного балансу в адаптації дрозофіли до умов довкілля. Читає загальний курс «Молекулярна біологія», спецкурси: ‹‹Основи генетичного аналізу›› та ‹‹Генетика поведінки››. Автор понад 100 наукових та навчально-методичних праць.
Доцент кафедри Андрієвський Олександр Михайлович у 1979 році закінчив кафедру біохімії ОДУ. В 1988 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Лужна пептидгідролаза кишковика та її інгібітори в онтогенезі дрозофіли». У 1993 році був зарахований на посаду доцента кафедри генетики та молекулярної біології, після того, як попрацював на біологічному факультеті інженером та завідувачем лабораторії фізико-хімічних методів дослідження.

Наукові інтереси О. М. Андрієвського пов’язані з дослідженням білкового поліморфізму в популяціях дрозофіли та ролі окремих ген-ензимних систем в онтогенезі дрозофіли та інших біонтів, він є автором понад 90 наукових та науково-методичних публікацій. Багато років співпрацює з Одеським інститутом удосконалення вчителів. Бере активну участь у виховній роботі студентів. З 2017 року О. М. Андрієвський перейшов працювати на кафедру біохімії ОНУ.

Доцент кафедри Мірось Світлана Леонідівна в 1997 році закінчила ОНУ, кафедру генетики та молекулярної біології. В 2003 році захистила кандидатську дисертацію за темою: «Генетическая детерминация устойчивости озимой мягкой пшеницы к возбудителю фузариоза колоса на юге Украины» в Селекційно-генетичному інституті Національному центрі насіннєзнавства та сортовивчення (СГІ НЦНС). В 2004 р. долучилася до викладацького складу кафедри. Проводить наукову роботу в галузі дослідження генетики макроміцетів. Нею налагоджені творчі стосунки з відділом фітопатології та ентомології СГІ НЦНС. Читає загальні курси «Цитологія», «Біотехнологія», а також спецкурси «Генетика людини», «Імуногенетика». На сьогодні автор біля 40 наукових та науково-методичних публікацій.

Доцент кафедри Білоконь Світлана Василівна в 1994 році закінчила біологічний факультет ОДУ, кафедру генетики і молекулярної біології. В 2006 році долучилася до викладацького складу кафедри. В 2007 році захистила кандидатську дисертацію на тему: «Мутации cn и vg и приспособленность генотипов Drosophila melanogaster Meig» в СГІ НЦНС. Наукові інтереси пов’язані з вивченням механізмів онтогенетичної та філогенетичної адаптації Drosophila melanogaster. Читає загальний курс «Молекулярна біологія», спецкурси «Проблеми мутагенезу», «Біохімічна генетика», «Генетичні основи адаптації». На сьогодні автор понад 30 наукових та науково-методичних публікацій.

З 2006 року на кафедрі генетики та молекулярної біології розпочала свою трудову діяльність доцент Задерей Наталія Сергіївна. Вона закінчила кафедру в 1989 році і довгий час працювала в лабораторії біотехнології ВСГІ. У цей період Н.С. Задерей займалася розробкою умов культивування тканин, клітин та органів бобових рослин на штучних поживних середовищах в умовах in vitro. Н.С. Задерей опанувала методи виділення протопластів з мезофілла листа та їх культивування з метою отримання колоній та рослин-регенерантів. У 1992 році Н.С. Задерей вступила до заочної аспірантури на кафедру генетики та успішно закінчила її. У 1997 році Н.С. Задерей захистила дисертацію зі спеціальності «Клітинна біологія» за темою «Культивування тканин і індукція морфогенезу in vitro у еспарцету (Onobrychis sp.)» в Інституті клітинної біології та генетичної інженерії НАН України (м. Київ). З 1999 по 2006 р. Н.С. Задерей працювала вчителем біології в Рішельєвському ліцеї, де підготувала значну кількість призерів обласних та Всеукраїнських олімпіад, за що отримала державну нагороду «Відмінник освіти».

На сьогоднішній день доцент Н.С. Задерей активно працює на кафедрі генетики, розробила курси лекцій з біотехнології, клітинної інженерії, фармакогенетики, молекулярних механізмів диференціації клітин. Наукові інтереси Н.С. Задерей тісно пов'язані з технологіями in vitro. Задерей Н.С. є автором понад 20 наукових праць, у тому числі навчально-методичних посібників «Задачник з генетики та молекулярної біології» (2007), «Біотехнологія рослин» (2015).

Доцент кафедри Алєксєєва (Трочинська) Тетяна Григорівна закінчила біологічний факультет у 2002 році, у тому ж році була прийнята в аспірантуру за спеціальністю «Генетика» під керівництвом доктора біологічних наук, професора Бланковської Т. П. Після закінчення аспірантури у 2005 році залишилася працювати на кафедрі з початку на посаді старшого лаборанта, потім – спеціалістом І категорії. З 2007 по 2011 рік була відповідальним секретарем наукового журналу ‹‹Вісник ОНУ. Серія Біологія››. У 2009 році Алєксєєва Т. Г. захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю «Генетика» на тему: ‹‹Генотипові особливості прояву цитометричних ознак клітин генеративних структур пшениці, жита та їх гібридів››. Напрями наукової діяльності Алєксєєвої Т. Г. зосереджені на генетиці кількісних ознак, генетиці розвитку культурних рослин, цитогенетиці, дослідженні поліморфізму ген-ензимних систем. Т. Г. Алєксєєва викладає спеціальні курси «Генетика індивідуального розвитку» та «Основи генетичного аналізу», вибірковий курс «Рослинництво», проводить практичні заняття з цитології і генетики. Вона є автором більше 40 наукових публікацій.

У 2001-2010 роках працювала філія кафедри генетики на базі Південного біотехнологічного центру у рослинництві НААН України, яким керував академік НААН, д. б. н., професор Ю. М. Сиволап, у складі викладачів – сумісників, які працювали на посадах доцентів: к. б. н. Максимової В. І., к. б. н. Чеботар С. В., д. б. н. Ігнатової С. О., к. б. н. Бальвінської М. С., к. б. н. Кожухової Н. Е., к. б. н. Солоденко А. Є., к. б. н. Балашової І. А. Студенти кафедри виконували у філії курсові, бакалаврські, магістерські роботи, навчались молекулярно-генетичним та біотехнологічним методам дослідження.

У 2011 році для викладацької роботи і поширення молекулярно-генетичних досліджень на кафедру на постійну посаду доцента було запрошено д. б. н. Сабіну Віталіївну Чеботар. Вона у 1988 році закінчила ОНУ, спеціалізувалася на кафедрі генетики та молекулярної біології. Трудову діяльність С. В. Чеботар розпочала у ВСГІ в 1988 р. на посаді старшого лаборанта відділу генної інженерії, там же в 1990-1993 рр. навчалася в аспірантурі, а з 1994 р. працювала науковим співробітником відділу генної інженерії. Після захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук в Інституті молекулярної біології і генетики (ІМБіГ, м. Київ) за темою «Молекулярно-генетический анализ интрогрессии элементов генома эгилопса в геном мягких пшениц» у 1995 році, С. В. Чеботар працювала старшим науковим співробітником відділу генної інженерії СГІ – НЦНС (1996-1999 р.р.). У 1998 році С. В. Чеботар проходила стажування в рамках німецького академічного обміну на кафедрі генетики Інституту біохімії, генетики та мікробіології Університету міста Регенсбург (Німеччина) під керівництвом професора Р. Шмідта, у 2001-2002 р.р. у Генбанку та лабораторії генного і геномного картування Інституту генетики зернових культур м. Гатерслебен (Німеччина) під керівництвом приват-доцента А. Бьорнера і доктора М. Рьодер. У 2004-2007 роках С. В. Чеботар брала участь у міжнародній програмі досліджень, яка проводилася в лабораторії генетики та геноміки злакових культур Національного інституту агрономічних досліджень (INRA) та Університету імені Блеза Паскаля м. Клермон-Ферран (Франція), де виконувала спільні дослідження з відомими у світі науковцями з молекулярної генетики злаків (М. Бернардом, П. Сурдиллем, К. Фьюілле, Дж. Салсе).

У 2009 році С. В. Чеботар захистила докторську дисертацію зі спеціальності «Молекулярна генетика» за темою: «Молекулярно-генетичний аналіз генофонду озимої м’якої пшениці України» в ІМБіГ (м. Київ). У 2010 була обрана членом-кореспондентом Національної академії аграрних наук України. С. В. Чеботар – є автором понад 200 наукових робіт, серед них більше 80 вийшло у закордонних виданнях.

На кафедрі С. В. Чеботар викладає такі дисципліни: «Загальна цитологія», «Геноміка», «Генетична інженерія», «Молекулярні маркери», «Створення та детекція ГМО», «Регуляторні білки та системи клітин», проводить заняття з «Великого спецпрактикуму» з підрозділу «Основи молекулярної генетики». Протягом багатьох років є науковим керівником дипломних робіт студентів та аспірантів.

З 2013 року С. В. Чеботар обіймає посаду завідувача кафедри генетики та молекулярної біології. Під керівництвом С. В. Чеботар на кафедрі розвиваються роботи з молекулярної генетики злаків, а також молекулярно-генетичні дослідження гідробіонтів Чорноморського басейну. Нею у програму «Великого спецпрактикуму», що проводиться на кафедрі, впроваджено навчання студентів сучасним методам ДНК-технології‚ основаним на полімеразній ланцюговій реакції (ПЛР).

В 2016 році к.б.н. Чеботар Г.О. приступила до роботи на кафедрі генетики та молекулярної біології (захист кандидатської дисертації Чеботарь Г.О. на тему «Алелі генів короткостебловості Rht8, Rht-B1, Rht-D1, нечутливості до фотоперіоду Ppd-D1 м’якої пшениці та їх ефекти на агрономічні ознаки» відбувся у 2012 році). Викладає спецкурс «Епігенетика», проводить практичні заняття з «Цитології», «ВСП» для 3 та 4 курсів, а також семінарські заняття з «Молекулярної біології». Сфера наукових інтересів: молекулярна генетика злаків, використання сучасних біотехнологічних підходів для поліпшення злаків, оцінка генетичної різноманітності, молекулярно-фізіологічні аспекти ростових процесів рослин, біоінформатика. Галина Олександрівна є автором 70 наукових публікацій.

У 2017 році до викладацького колективу приєднався доцент, к.б.н., Топтіков Валентин Анатолійович. У 1983 році В. А. Топтіков захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю 03.00.03 – молекулярна біологія під назвою “Взаимодействие экзогенной гомологичной ДНК с изолированными клеточными ядрами из проростков кукурузы”. З тих пір він більше 25 років плідно займався науковою діяльністю у складі Науково-дослідної групи кафедри генетики і молекулярної біології і Науково-дослідної групи Біотехнологічного науково-навчального центру ОНУ. На кафедрі В. А. Топтіков викладає загальні курси “Теорії еволюції”, “Методи молекулярної генетики у генній інженерії”, розділ ВСП “Використання ізоферментного аналізу у популяційній генетиці”. До кола наукових інтересів В. А. Топтікова відносяться генетико-біохімічні механізми адаптивності рослин і тварин. Усього за результатами досліджень опубліковано понад 70 наукових публікацій, із них біля 15 у наукових міжнародних виданнях.

Нині викладацький склад кафедри нараховує 2 доктори і 7 кандидатів наук. Кафедра забезпечує загальні курси: «Генетика», «Загальна цитологія», «Молекулярна біологія», «Медична генетика», «Генетика і медицина», «Теорії еволюції», «Геноміка», «Методи молекулярної біології у біотехнології», «Біотехнологія», «Екологічна генетика та фармакогенетика», «Генетика популяцій та еволюція», «Рослинництво», «Біоетика та біобезпека». Крім того, кафедра забезпечує читання низки спеціальних дисциплін: «Основи генетичного аналізу», «Молекулярні процеси еволюції», «Біохімічна генетика», «Проблеми мутагенезу», «Цитогенетика», «Молекулярні маркери», «Генетична інженерія», «Генетика людини», «Генетика вірусів та бактерій», «Генетичні основи селекції», «Генетика поведінки», «Імуногенетика», «Позахромосомна спадковість», «Фармакогенетика», «Молекулярна генетика», «Створення та детекція ГМО», «Регуляторні білки та системи клітин».

З середини 1990-х років на кафедрі під керівництвом В. М. Тоцького працює держбюджетна наукова група у складі висококваліфікованих науковців – молекулярних біологів, біохіміків – к. б. н. В. А. Топтікова, к. б. н. Л. Ф. Дьяченко, к. б. н. О. М. Єршової. За роки роботи у складі держбюджетної наукової групи співробітники виконали дослідження майже з тридцяти фундаментальних тем та прикладних розробок. Основні напрями цих досліджень пов’язані з вивченням адаптивних комплексів генів у особин популяції за конкретних умов існування, генетико-біохімічних особливостей онтогенезу рослин. Науковцями групи обґрунтовано використання систем ізозимів загально-клітинних ферментів для прогнозування адаптивних можливостей сільськогосподарських культур, розроблено та успішно впроваджено у практику технологію оптимального культивування in vitro тканинних експлантів сортів картоплі, суниці садової, алое і гвоздики.

В даний час наукова група вивчає генетико-біохімічні і морфометричні особливості чорноморської рапани Rapana venosa, як небезпечного інвазійного виду, з метою оцінки ступеня адаптивності цього молюска до умов Чорного моря і визначення перспективи використання показників стану популяцій цієї тварини для загальної оцінки стану екосистеми. За час існування наукової групи її науковцями опубліковано 80 праць, з них близько 10 – за кордоном.

Слід зазначити, що якісна підготовка спеціалістів, магістрів та аспірантів, а також виконання планових наукових досліджень кафедри значною мірою забезпечуються якісною і кваліфікованою працею навчально-допоміжного персоналу кафедри Мірось З. В., Стрельцової Н. А., Казур Т. В. та інших.

З метою забезпечення студентів базами практики для виконання курсових, бакалаврських та магістерських робіт, а також для виконання спільних досліджень кафедра уклала угоди з провідними науково-дослідними установами Національної академії аграрних наук України – СГІ НЦНС‚ Національним науковим центром – «Інститутом виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова».

Проблему вивчення поліморфізму та адаптивного потенціалу окремих гідробіонтів Чорного моря кафедра вирішує у співробітництві з кафедрою гідробіології.

Крім того, науковці кафедри співпрацюють з вченими Одеського національного медичного університету, Науково-дослідного інституту молекулярно-генетичної та клітинної медицини, відділом молекулярної генетики; кафедрою загальної та молекулярної генетики біологічного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка; з кафедрою генетики Харківського національного університету імені В. Н. Каразина, з кафедрою генетики і біотехнології Львівського національного університету імені І. Франка.