Кафедра військової підготовки
Навчальні підрозділи
Факультети
Гербарій Одеського національного університету імені І.І. Мечникова MSUD
Гербарій Одеського національного університету імені І.І. Мечникова є об’єктом, що становить національне надбання (Постанова № 1241 КМУ від 22. 09. 2004 р.). «Гербарій» має визначну наукову ботанічну цінність і є важливим елементом культурного надбання України. В основі – понад 50000 гербарних аркушів.
Наукову й історичну значущість представляють добірки видатних ботаніків різних років. Такі історичні колекції представлені значним спектром локацій: Північна та Південна Америка, Австралія, Африканський континент, Євразія.
Локації зборів видів рослин у історичній гербарній колекції Е.Е. Ліндемана [Скарби…, 2017]
1. В основу гербарію, ще у 1865 р. – покладено колекції та збори Ботанічного кабінету Одеського Рішельєвського ліцею (1817 р.). Найстарішим екземпляром гербарію ОНУ є французький травник 1759 р., який містить зразки різних видів рослин Європи.
Спеціальні гербарні шафи для зберігання матеріалів колекцій
Етикетки до екземплярів рослин історичних колекцій
Етикетки до екземплярів рослин історичних колекцій
2. В історичній колекції Й.К. Пачоського (екземпляри рослин зібрано з 1818 до 1912 рр.) представлено, здебільшого, матеріали з Півдня України, що є базисом для сучасних моніторингових ботанічних досліджень, з врахуванням масштабів антропогенної трансформації природної флори цих територій, а також існуючих тенденцій кліматичних змін.
Гербарний аркуш з екземпляром кукурудзи, що був висаджений у Київському ботанічному саду у 1866 році видатним ботаніком Я.Я. Вальцем
3. На основі історичної колекції П.С. Шестерикова, свого часу, було створено перший визначник для рослин регіону. Матеріали гербарної колекції – науково оброблено і оформлено у монографію.
Наші видання. Матеріали гербарної колекції П.С. Шестерикова. Гербарний аркуш із колекції П.С. Шестерикова.
4. Історична колекція зборів рослин від слухачок Вищих Жіночих Педагогічних Курсів сформована приблизно у 1908 – 1923 роки; тут представлено локації зборів від Прибалтики, території України до Кавказу.
5. Історична колекція Е.Е. Ліндемана: містить більше 4000 гербарних аркушів, з рослинами більш ніж від 300 колекторів з різних куточків світу.
Із зборів студентів, викладачів, матеріалів, які залишаються «нерозібраними» (через їх велику кількість, невідповідність етикеток, погану збереженість рослин тощо) у фондах гербарію, після відповідного оформлення, відновлення, – нині проходить формування трьох новітніх колекцій: флори Одеської області (найповніша, нині нараховує близько 13 тисяч зразків), флори України (до двох тисяч зразків) та Світової флори.
Допомога здобувачів у поповненні сучасних гербарних фондів – неоціненна
На основі матеріалів «Гербарію» надаємо консультативну допомогу з гербаризації та визначення рослин здобувачам, учням-членам МАН, шкільним вчителям.
В освітньому процесі матеріали історичних колекцій, здебільшого, не використовують через їх цінність та крихкість, вразливість. Сучасні збори дубльовано в учбових колекціях (відбір матеріалів для наукових та учбових колекцій застосовуємо паралельно, із матеріалів з літніх практик). Таким чином здобувачі першого курсу, які вивчають дисципліну «Ботаніка» – отримують доступ до вивчення всіх основних, типових зразків регіональних рослин усіх природних та антропогенно перетворених екотопів. При проведенні «Спец.практикуму» для здобувачів третього курсу демонструють окремі гербарні зразки історичних колекцій фонду MSUD.
Сторінка «Травника», виданого у 1759 році та написаного старофранцузькою мовою – ще один історичний елемент у MSUD
За присутності працівника гербарію, аспіранти, зацікавлені здобувачі кафедри мають можливість переглядати матеріали основних (у т.ч. й історичних колекцій) фондів гербарію MSUD для написання наукових робіт.
Матеріали MSUD є базисом для порівняння для наукових робіт викладачів кафедри ботаніки, фізіології рослин та садово-паркового господарства
Ще одним аспектом роботи є опрацювання запитів, щодо локацій, у регіоні, певних родів, видів (у т.ч. созофітів, або видів з високою інвазійною спроможністю).
Гідробіологічна станція
Завідуючий станцією Ковтун Олег Олексійович, кандидат біологічних наук, доцент кафедри гідробіології і загальної екології
Двоповерховий корпус Гідробіологічної станції ОНУ
Гідробіологічна станція розташована на Малому Фонтані – унікальному, майже останньому в межах Одеси місці, де біля морського узбережжя все ще зберіглися підводні природні кам´яні біогеоценози, майже зниклі в інших частинах Одеської затоки.
З часів заснування Гідробіологічна станція є базою для зоологічних, гідробіологічних, екологічних та гідролого-гідрохімічних досліджень вчених Одеського університету. Гідробіологічна станція є допоміжним учбовим та науковим підрозділом біологічного факультету. Загальне керівництво станцією здійснюється кафедрою зоології, гідробіології та загальної екології. До складу станції входить причал з маломірним флотом, що налічує кілька весельних та моторних човнів.
Вид на «Малий фонтан», причал та учбовий корпус Гідробіологічної станції ОНУ з повітря
Історія станції
Історія станції нараховує більше 120 років. Заснована станція в 1902 році професором П. М. Бучинським, який одним з перших почав проводити наукові дослідження морської фауни та флори. Саме завдяки станції значно прискорився процес «інвентаризації» фауни Одеської затоки: ракоподібних (М. Калішевський), губок (П. Куделін), риб (К. Кисилевич, А. Яцентковський). В різні роки тут працювали видатні вчені зі світовим ім’ям – І.І. Мечников, О.О. Ковалевський, В. В. Заленський та інші.
Зоологічна станція, як вона називалась в ті часи, чи морське відділення зоотомічної лабораторії, була базою для роботи студентів, співробітників університету та сучасників товариства природознавців. Тут проводилися екскурсії зі студентами та школярами з метою ознайомлення з засобами добування та сортування морського біологічного матеріалу, первинної наукової обробки, колекціонування, тощо. На станції вели дослідження відомі на сьогодні вчені, які вивчали: зоопланктон (А.О. Буяновська), іхтіопланктон (Ю.П. Зайцев), зообентос (С. Б. Грінбарт), фітобентос (І.І. Погребняк), риб одеської затоки та лиманів (Ф.С. Замбриборщ), тощо.
В різні часи загальне керівництво та кураторство станцією здійснювали видатні вчені: П.М. Бучинський, Д.К. Третьяков, І.І. Пузанов; завідувач гідробіологічним сектором зоолого-біологічного інституту М.О. Загоровський, директор Одеського зоопарку Г.В. Бейзерт. Завідувачами станції були Ю.П. Зайцев (1950-1956), М.А. Віннікова (1956-1971), О. Шулім (1971-1973), А.Д. Гончаров (1974-1980), С.М. Слукін (1980-2004).
З 1950 р. велику увагу приділяли станції як учбовій лабораторії. Для демонстрації студентам були створені акваріуми з різними біогеоценозами Одеської затоки; проводилися практичні заняття, відбір проб для студентських наукових робіт, учбова та виробнича практики.
З 1966 р. станція стала базою наукових досліджень, які охопили не тільки акваторію Одеської затоки, але й пригирлових районів Дніпра, Дністра, Дунаю, Тендровської, Ягорлицької та Джарилгацької заток, а також лиманів північно-західного Причорномор`я. Останні десятиріччя в Криму активно проводилися наукові дослідження скритих підводних печерних біотопів, в яких було знайдено декілька рідкісних та нових для науки гідробіонтів та риб. В затоплених водою одеських катакомбах було відкрито та описано новий для науки вид сліпого ракоподібного.
Учбова робота
На гідробіологічній станції з студентами проводяться лекційні, лабораторні та практичні заняття з загальних та спеціальних курсів кафедри зоології, гідробіології та загальної екології щодо проблем екології морських та континентальних водних екосистем, іхтіології, альгології, рибництва, охорони природи та еко-токсикологічної експертизи, а також великому спеціальному практикуму (ВСП). Є можливість ознайомлення з основами гідролого-гідрохімічних досліджень морської води.
Учбовий клас біостанції з морським акваріумом, експозицією різних гідробіонтів та колекцією риб
Станція забезпечує викладачів, аспірантів та науковців всього біологічного факультету ОНУ різноманітним біологічним матеріалом для наукової роботи, практичних занять з ВСП, зоології, гідробіології, іхтіології, мікробіології; надає допомогу при зборі матеріалу для написання курсових, дипломних та дисертаційних робіт, в тому числі з допомогою легководолазного спорядження. На станції можливо попрацювати з невеликим бібліотечним зібранням наукової літератури, провести експериментальні наукові роботи в морі або морських акваріумах.
Науково-дослідна робота
На станції проводиться постійний цілорічний гідролого-гідрохімічний моніторинг моря з визначенням основних параметрів (температура, солоність, напрям та сила вітру, тощо). Сформована комп´ютерна база даних цих параметрів за майже 50-літній період. Матеріально-технічна база станції, що включає декілька весельних та моторних човнів, необхідне гідробіологічне та легководолазне обладнання, використовується викладачами та науковими співробітниками біологічного факультету та кафедри зоології, гідробіології та загальної екології при виконанні науково-дослідницьких робіт. За часи польового сезону співробітниками біостанції та кафедр ведеться відбір іхтіологічних матеріалів, проб іхтіопланктону, зообентосу та фітобентосу. Періодично виконуються госпдоговірні та держбюджетні наукові теми.
З 2000 р. на гідробіологічній станції сформована група фахівців, що займаються підводними біологічними дослідженнями (керівник – завідуючий біостанцією Олег Олексійович Ковтун, професійний водолаз-інструктор). Група пройшла спеціальну підготовку (спеціалісти мають посвідчення підводних плавців міжнародного класу) та її члени виконують гідробіологічні дослідження за допомогою найновіших методів, проводять підводні фото і відеозйомки, а також комп’ютерний монтаж відзнятого матеріалу. З 2002-2004 рр. О. А. Ковтуном створений серіал науково-популярних фільмів про підводний світ Чорного моря, який отримав в 2006 р. Грифи Міністерства освіти та науки України, та є наочним учбовим посібником для школярів та студентів вищих наукових закладів.
Станція забезпечує поповнення колекцій зоологічного музею ОНУ біологічними експонатами та має власні колекції риб та інших гідробіонтів, які використовуються в учбовому та науковому процесі, в тому числі унікальну колекцію раковин вселенця рапана, що налічую біля 20 тис. екземплярів, зібраних майже за 25 років по всьому Чорному морю. Також на станції зібрана та експонується колекція старовинних якорів та інших підводних знахідок, що траплялися співробітникам під час підводних досліджень. Колекція, що налічує біля 55 одиниць якорів, є важливим матеріалом для історичних досліджень науковців та краєзнавців, описана в наукових статтях та монографіях. Посилання на наукову сторінку колекції якорів на сайті біостанції ОНУ.
Колекція якорів та інших історичних артефактів з дна Чорного моря
Гідробіологічна станція ОНУ занесена до мережі біостанцій Чорного і Азовського морів, які здійснюють постійний моніторинг морського середовища та біоресурсів.
Співробітництво
На базі Гідробіологічної станції університет співпрацює з біологічними факультетами різних навчальних закладів та науково-дослідницькими інститутами України і Європи, насамперед, з Інститутом біології моря (м. Одесса), з Інститутом гідробіології НАНУ (м. Київ), Харківським національним університетом ім. В. Н. Каразіна, з Клайпедським університетом (Литва) та ін. міжнародними установами для проведення сумісних досліджень та учбової роботи. Станція приймає участь у програмі обміну студентами та науковими співробітниками.
Адреса
65058, Україна, м. Одеса, Нижня тераса Ботанічного саду (Французький бульвар, 87), Гідробіологічна станція, причал № 171.
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Історія факультету
Інформація оновлена 07.11.2016
Історія факультету
Одеський Імператорський Новоросійський університет було засновано у травні 1865 року. Серед чотирьох факультетів, які входили до складу наукового закладу, окремого біологічного не було. Біологічну освіту у Імператорському Новоросійському університеті отримували на природничому відділенні фізико-математичного факультету. До структури цього відділення входили: кафедра ботаніки і кафедра зоології, порівняльної анатомії та фізіології.
Підрозділами кафедри зоології були кабінети: зоологічний, анатомічний, зоотомічний і фізіологічний. До кабінетів кафедр входили колекції натуральних експонатів (вони стали основою сучасних музеїв Одеського національного університету) і лабораторні приміщення, де студенти проводили практичні заняття, експерименти і виконували науково-дослідні роботи, успішний захист яких дозволяв отримати дипломи про закінчення вищого навчального закладу. До складу кафедри ботаніки входили два кабінети: ботаніки і фізіології; з 1895 року на базі цієї кафедри засновано лабораторію мікробіології.
Природниче відділення фізико-математичного факультету розміщувалося у будівлі, де зараз знаходиться Наукова бібліотека Одеського національного університету на вулиці Преображенська, 24, а згодом у будівлі на вулиці Змієнка Всеволода, 2.
В перші роки існування природничого відділення важливу роль в становленні наукової роботи, створенні основи для подальшого розвитку біологічної науки відіграли всесвітньо відомі видатні вчені : І. І. Мечников – зоолог і антрополог, Л. С. Ценковський – ботанік і мікробіолог, І. М. Сеченов – фізіолог та О. О. Ковалевський – ембріолог, порівняльний анатом та гістолог. Багато уваги приділялось вивченню рослинного і тваринного світу регіону і Чорного моря та його лиманів, чому сприяло заснування при університеті таких підрозділів, як зоологічний музей (1865) та ботанічний сад (1867), створення і зберігання колекційних зборів гербарію (1865).
Після Жовтневої революції (1917) Імператорський Новоросійський університет потерпів декілька реорганізацій. У 1920 році на його базі було створено Медичний, Фізико-математичний та Гуманітарно-суспільний інститути. Два останні досить скоро ввійшли до складу Інституту народної освіти (ІНО), а з 1930 року – Інституту професійної освіти (ІПО).
Біологічні дисципліни в цих установах викладали на окремих кафедрах; тільки з 1 вересня 1933 року, після організації Одеського державного університету, до складу якого входив власне біологічний факультет, їх викладання піднялося на відповідний освітній рівень. До першого складу біологічного факультету увійшли кафедри: зоології на чолі з завідувачем професором Д. К. Третьяковим (він же був першим деканом біологічного факультету), гідробіології (завідувач – професор Н. А. Загоровський), фізіології (завідувач – професор О. І. Синельніков), фізіології та анатомії рослин (завідувач – професор Ф. М. Породко), систематики та морфології рослин (завідувач – професор Г. І. Потапенко), генетики і дарвінізму (завідувач – професор Г. А. Машталлер), мікробіології (завідувач – професор Л. І. Рубенчик), а також зоологічний, зоотомічний і анатомічний музеї і ботанічний сад. В подальший розвиток наукових досліджень, процесів навчання студентства та методики викладання біологічних дисциплін зробили великий внесок багато відданих своїй справі вчених і педагогів, серед яких академік В. В. Заленський, професори Я. М. Лебединський, П. М. Бучинський, Б. Ф. Вериго, В. М. Репяхов, В. В. Половцов, Б. Б. Гриневецький, Є. І. Синельников, Л. І. Рубенчик, академіки Академії наук Української РСР Д. К. Третьяков, В. І. Липський та ін.
Після початку Великої Вітчизняної війни (1941) значна частина студентів і викладачів пішли добровольцями на захист своєї Батьківщини. Багато хто героїчно загинули, серед них декан факультету, доцент Г. І. Конопльов, завідувач кафедри гідробіології доцент О. К. Макаров, заступник декана доцент З. І. Дитчук.
У липні 1941 року біологічний факультет у складі університету був евакуйований у місто Майкоп Адигейської автономної області. В період перебування у Майкопі відбулося два випуски студентів. З кінця 1942 року університет евакуювали у місто Байрам-Алі Туркменської РСР. Тут проводилися заняття і польові практики студентів до повернення університету в звільнену в квітні 1944 року Одесу.
В окупованій Одесі румунськими властями в приміщеннях колишнього університету у 1941 році був відкритий Одеський університет, заняття в якому проводили співробітники університету, які не встигли евакуюватися, для таких же студентів, які вчилися в університеті до війни, і яким влада Трансністрії запропонувала продовжити навчання. У березні 1944 року відбувся останній випуск цієї навчальної установи з видачею дипломів про закінчення університету. Після звільнення Одеси радянськими військами ці студенти закінчували навчання в Одеському державному університеті, що повернувся з евакуації і розпочав роботу з 1 вересня 1944 року. Таким чином, вони отримали нові дипломи вже радянського зразка.
В результаті військових дій в Одесі було зруйновано багато будинків, в тому числі і деякі корпуси університету. Після повернення в Одесу у 1944 році біологічний факультет 10 років займав колишні приміщення, а в 1955 році його разом з зоологічним музеєм перевели на територію, відведену для університетського містечка, в будинок, побудований після війни, за адресою: Шампанський провулок, 2., де він знаходиться понині.
Серед видатних викладачів тих часів слід згадати ректорів: професорів: член-кореспондента Академії наук Української РСР М. П. Савчука, П. Л. Іванченко, С. І. Лебедева, дійсного члена Української сільськогосподарської академії; деканів факультету: професорів Ф. М. Породко, А. І. Воробйова, І. І. Погребняка, В. Г. Ткаченко, В. С. Чепурнова, Ф. С. Замбриборща, В. Д. Тараненко, доцента В Т. Коваля; завідувачів кафедр факультету: професорів О. Р. Пренделя, С. А. Нікітіна, член-кор. Академії наук Казахської РСР Д. Л. Шаміса, заслуженого діяча науки Української РСР І. І. Пузанова, К. О. Віноградова, Р. Й. Файтельберга, Ю. К. Медведева, В. В. Сукнева, С. М. Мінервіна, член-кореспондента Академії наук Української РСР В. П. Тульчинську, Г. А. Боровікова, М. О. Гуслякова, лауреата премії ім. академіка Палладіна А. Я. Розанова та інших.
Період 90-х років минулого століття був складним для університету. Труднощі, в яких опинилася молода незалежна країна, відбилися й на житті та функціонуванні факультету. Незважаючи на це, доктору біологічних наук, професору В. Д. Тараненко, який був деканом біологічного факультету у 1986-1999 роках, вдалося зберегти науково-педагогічний колектив та надбання попередніх поколінь науковців та викладачів.
У 2000-2006 роках факультет очолював доктор біологічних наук, професор В. М. Тоцький. За цей час відбулось підвищення активності науково-дослідної роботи на кафедрах, були прийняті ефективні заходи щодо підвищення кількості студентів на факультеті, як державного замовлення, так і студентів-контрактників.
З 2006 року деканом факультету є кандидат біологічних наук, доцент В. В. Заморов. На сучасному етапі у складі біологічного факультету функціонують вісім кафедр: біохімії; ботаніки; генетики та молекулярної біології; гідробіології та загальної екології; зоології; мікробіології, вірусології та біотехнології; фізіології людини та тварин; основ медичних знань та безпеки життєдіяльності. До складу факультету також входять гідробіологічна станція, база-стоянки маломірних суден, віварій, навчальна лабораторія фізико-хімічних досліджень в біології, навчальна лабораторія інформаційних технологій і технічних засобів навчання, навчальна ізотопна лабораторія, навчальна лабораторія експериментальної ботаніки, зоологічний музей, які є навчальними, експериментальними базами і допоміжними підрозділами.
Наукова діяльність на факультеті ведеться викладачами та аспірантами кафедр. Традиційними є комплексні дослідження біологічної різноманітності південного заходу України та інші екологічні дослідження. Разом з співробітниками кафедр факультету в проведенні наукових досліджень активну участь приймають зоологічний музей (завідувач – доктор біологічних наук В. О. Лобкoв), ботанічний сад (директор – доктор біологічних наук О. М. Слюсаренко) і гідробіологічна станція (завідувач – кандидат біологічних наук О. О. Ковтун). На факультеті зберігається колекція морських та практично-корисних для екологічної біотехнології штамів мікроорганізмів та гербарій, які мають паспорти об’єктів, що становлять Національне надбання України. Діють договори про співдружність з Інститутом мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України, Селекційно-генетичним інститутом – Національним центром насіннєзнавства і сортовивчення НААН України, Українським науково-дослідним інститутом реабілітації і курортології МОЗ України, Науково-дослідним інститутом екологічної медицини, Басейновою санітарно-епідеміологічною станцією водного транспорту України, Одеським центром Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії Міністерства аграрної політики та продовольства України, Інститутом морської біології НАН України. Створено філії кафедр в науково-інженерному центрі «Водообробка» Фізико-хімічному інституту НАН України та в централізованій імуно-вірусологічній лабораторії з діагностики СНІДу Одеської обласної санітарно-епідеміологічної станції, а також у Національному науковому центрі «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова» НААН України.
На біологічному факультеті з 2008 року відкрито Спеціалізовану вчену раду по захисту докторських дисертацій № Д.41.051.06 за спеціальностями: 03.00.04 – Біохімія; 03.00.16 – Екологія; 03.00.20 – Біотехнологія. З 2015 року функціонує Спеціалізована вчена рада К.41.051.06 із захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями 03.00.04 – Біохімія, 03.00.20 – Біотехнологія.
На факультеті видаються такі наукові видання:
Журнал «Вісник Одеського національного університету. Біологія», який входить до Переліку фахових видань України і і є реферованим та індексованим у таких базах України і Світу: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, «Україніка наукова», Інституційний депозитарій Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, Ulrich's Periodicals Directory (США), Index Copernicus (Польша), а також засобами Google Академія, WorldCat, ResearchBib. (http://visbio.onu.edu.ua/)
Журнал «Мікробіологія і біотехнологія», який індексується у міжнародній наукометричній базі Index Copernicus (Польша) та індексується GoogleАкадемія. (http://mbt.onu.edu.ua)
У 2003 році створено Мечниківське наукове товариство студентів, аспірантів та молодих вчених біологічного факультету, діяльність якої згодом охватила весь університет. Засновниками цього товариства були студенти (нині доценти) біологічного факультету Ю. С. Назарчук та В. В. Немерцалов. Товариство біологічного факультету видає збірник наукових праць, з яким можна ознайомитися на сайті Наукової бібліотеки університету.
Студенти факультету беруть активну участь у різних етапах Всеукраїнської студентської олімпіади, а також успішно виступають на Всеукраїнському конкурсу студентських наукових робіт з біології. За останні роки вісім студентів факультету були стипендіатами Президента України, три студенти – стипендіатами Верховної ради України, три студенти – стипендіатами Кабінету Міністрів. Іменними стипендіями не раз були відмічені також аспіранти та молоді вчені факультету. Діяльність молодих вчених відмічена преміями Верховної Ради України та НАН України для молодих вчених вищих навчальних закладів.
Студенти біологічного факультету приймають активну участь у культурному та спортивному житті факультету і університету. Команди та колективи біологічного факультету є неодноразовими переможцями та призерами університетських змагань та конкурсів. Студенти факультету у складі збірних університету здобували перемоги на міських, обласних і всеукраїнських змаганнях між вищими навчальними закладами.
Кафедри біологічного факультету регулярно проводять різнопланові наукові заходи, присвячені широкому колу проблем різної тематики.
За останні десятиріччя були проведені такі заходи:
З’їзди наукових товариств:
- Х з’їзд Товариства мікробіологів України (2004);
- ХІІ з`їзд Українського ботанічного товариства (2006);
- ХVІІІ з’їзд Українського фізіологічного товариства (2010);
- Х Український біохімічний з’їзд (2010).
Наукові конференції:
- Міжнародна конференція по куликам (1992);
- Одеські обласні наукові конференції з морфології, фізіології, патології та клініці травлення (1993, 1997);
- Міжнародні наукові конференції «Читання пам’яті професора О. О. Браунера» (1997, 2000, 2003, 2007, 2013);
- Міжнародна наукова конференція «Розвиток зоологічних досліджень в Одеському університеті. Академік Д. К. Третьяков і його наукова школа» (1999);
- Міжнародна конференція «Екологія і біогеохімічна діяльність мікроорганізмів» (2001);
- Міжнародні наукові конференції Азово-Чорноморського Орнітологічного Союзу (2000, 2002, 2007);
- Міжнародна конференція до 100-річчя з дня народження академіка Р. О. Файтельберга з проблем травлення і всмоктування (2003);
- VI Міжнародна конференція по бакланам (2003);
- Конференція молодих вчених-ботаніків України «Актуальні питання ботаніки й екології» з участю молодих вчених з інших країн (2003);
- Міжнародна конференція «Популяційний статус і управління популяційними міграціями птахів Центральної та Східної Європи» (2003);
- Міжнародні конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Біорізноманіття. Екологія. Еволюція. Адаптація» (2003, 2005, 2007, 2009, 2011, 2013);
- VIII конференція спеціалістів по гускам міжнародної організації Wetlands International (2004);
- Міжнародна конференція «Сучасні досягнення зоологічної науки (присвячена 120 річчю І. І. Пузанова і 140-річчю кафедри зоології ОНУ)» (2005);
- Міжнародна конференція «Мікробні біотехнології» (2006);
- Міжнародна наукова конференція молодих вчених та студентів «Сучасні проблеми мікробіології та біотехнології» (2007);
- Українсько-польська конференція "Сучасні проблеми мікробіології" (2009);
- ІІ міжнародна конференція «Дрозофіла в експериментальній генетиці та біології» (2010);
- IV міжнародна іхтіологічна науково-практична конференція «Сучасні проблеми теоретичної та практичної іхтіології» (2011);
- II-ая Международная научно-практическая конференция “Современные ресурсосберегающие технологии. проблемы и перспективы” (Одеса, 2012);
- Міжнародна конференція для молодих вчених “Actual problems of microbiology and biotechnology” (2015 р.);
- XI Міжнародна наукова конференція «Фактори експериментальної еволюції організмів», 2016.
- Наукові наради:
- Наради Азово-Чорноморської орнітологічної робочої групи (1994, 1997, 2000, 2002, 2004);
- Міжнародна нарада з водно-болотних угідь та їх ролі у охороні птахів (2000).
Симпозіуми:
Міжнародний симпозіум «Управління та охорона узбережжя північно-західного Причорномор’я» (1996).
Семінари:
- Міжнародний семінар з біомедичної метаболоміки, діагностики та лікування туберкульозу в рамках проекту РП7 (2013);
- Міжнародні школи-семінари «Утримання риб та морських ссавців в штучних умовах» (2012, 2013);
- З 2006 року щорічно проводиться літня школа «Молекулярна мікробіологія і біотехнологія».
Наукова діяльність
Власний сайт біологічного факультету: biologywiki.onu.edu.ua
Договори, меморандуми про співпрацю
- Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова НАМН України
- Нижньодністровський національний природний парк
- Дунайський біосферний заповідник НАН України
- Національний природний парк «Тузловські лимани»
- Інститут морської біології НАН України
- Науково-дослідна установа «Український науковий центр екології моря»
- Комунальна установа «Одеський зоологічний парк загальнодержавного значення»
- Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський»
- Державна установа «Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії Національної академії медичних наук України»
- Селекційно-генетичний інститут – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення
Наукові теми біологічного факультету
НАУКОВІ ТЕМИ ДОСЛІДЖЕНЬ БІОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
Кафедральні теми (без цільового фінансування)
№ теми Назва теми Науковий керівник 366 Дослідження механізмів розвитку патологічних станів у людини та тварин під впливом ксенобіотиків Д. б. н. Макаренко О. А. 308 Еколого-генетичні аспекти адаптації та генетичний поліморфізм живих систем Проф. Чеботар С. В. 337 Дослідження фіто- і мікобіоти Південного Заходу України та прилеглих територій Проф. Ткаченко Ф. П. 372 Динаміка різноманіття тварин Північно-Західного Причорномор’я в сучасних умовах Проф. Стойловський В. П. Дослідження та розробки, які виконує Одеський національний університет імені І.І. Мечникова за рахунок коштів державного бюджету у 2025 році
№ теми Назва теми Науковий керівник 614 Розробка біотехнології екологізації агровиробництва злакових культур з використанням морських біологічних ресурсів для відновлення родючості ґрунтів, що зазнали впливу бойових дій Доц. Галкін М. Б. 617 Пошук мікроорганізмів продуцентів нових перспективних антимікробних сполук для профілактики та лікування бойових травм в умовах гнійних ускладнень Доц. Мерліч А. Г. 622 Скринінг нових антимікробних речовин і бактеріолітичних ферментів міксобактерій длялікування ран, ускладнених мікробною інфекцією Проф. Іваниця В. О. БФ/27-2021 Виконання завдань перспективного плану розвитку наукового напряму "Біологія та охорона здоров’я" Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Геномно-метаболомний аналіз складу вторинних метаболітів біологічно активних чорноморських бактерій» Проф. Іваниця В. О.
Захист дисертацій
ЗАХИСТ ДИСЕРТАЦІЙ У 2025 році
Шифр ради Автор дисертації Спеціальність Дата захисту Назва дисертаційної роботи: Науковий керівник: ДФ 82.091.2025 Акішева Аліна Сергіївна 091 Біологія 27 червня 2025 року «In silico аналіз механізмів реалізації анальгетичного та протизапального ефектів алкоксипохідних 1,4-бензодіазепіну» Макаренко Ольга Анатоліївна, доктор біологічних наук, старший науковий співробітник, завідувачка кафедри фізіології, здоров'я і безпеки людини та природничої освіти, біологічного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Ларіонов Віталій Борисович, доктор біологічних наук, завідувач лабораторії молекулярної фармакології та медицини відділу біомедицини Фізико-хімічного інституту ім. О.В. Богатського НАН України. ДФ 70.091.2025 Сідлецький Олексій Сергійович 091 Біологія 20 червня 2025 року «Стан кісток самок щурів при порушенні функції яєчників та його корекція» Макаренко Ольга Анатоліївна, доктор біологічних наук, старший науковий співробітник, завідувачка кафедри фізіології, здоров'я і безпеки людини та природничої освіти, біологічного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова
В Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова на біологічному факультеті протягом багатьох років проводяться фундаментальні і прикладні науково-дослідні роботи, у яких беруть участь викладачі, студенти та аспіранти.
Напрямки наукової роботи п'яти кафедр біологічного факультету різноманітні й охоплюють різні галузі біології, охорони здоров’я, мікробіології, вірусології, біотехнології, у тому числі:
- біологічна різноманітність та систематика флори і фауни півдня України;
- вивчення, охорона і раціональне використання природних ресурсів Південно-Західного Причорномор’я;
- стан та мінливість морських екосистем;
- механізми життєдіяльності;
- морська біота і біогеохімічна діяльність;
- гідробіологія, мікробіологія, іхтіологія, альгологія;
- мікробіом гідробіонтів;
- марикультура морських молюсків;
- проблеми охорони здоров’я та екобезпеки;
- морська мікробіологія і екологічна біотехнологія;
- морські біологічні ресурси та їх генетичний потенціал;
- біологічна різноманітність гідробіонтів, метагеноміка, біоінформатика;
- біологічно активні сполуки морських гідро біонтів;
- пошук продуцентів антибіотиків і імуномодуляторів;
- екологічні біотехнології оздоровлення морського середовища;
- мінливість морських мікробних біоценозів за умов антропогенного забруднення;
- мікробне забруднення водних екосистем;
- мікробне різноманіття та зберігання генофонду мікроорганізмів;
- генетичні наслідки у мікроорганізмів під впливом хімічного та радіоактивного забруднення;
- мікроекологія людини, імунологія, антимікробні препарати, імуномодулятори;
- мікроорганізми рослин і грунту, сільськогосподарська біотехнологія;
- резистентність мікроорганізмів до антибіотиків і токсикантів;
- інтегрований моніторинг морського середовища.
На факультеті діють дві наукові школи, які відрізняються високим рівнем досліджень, підтримують спадкоємність в розвитку української біологічної науки:
- «Морська мікробіологія і екологічна біотехнологія», науковий керівник - чл.-кор. НАНУ, доктор біолог. наук, професор Іваниця В.О.;
- «Генетичний поліморфізм і механізми адаптації», науковий керівник - доктор біолог. наук, професор Чеботар С.В.
Наукові дослідження на факультеті ведуть 1 член-кореспондент НАНУ, 1 член-кореспондент НААНУ, 10 докторів наук, 51 кандидат наук, 20 молодих вчених, в т. ч. 15 аспірантів.
Наукові дослідження забезпечують:
- гідробіологічна станція,
- медико-біологічна клініка,
- лабораторія фізико-хімічних методів досліджень,
- зоологічний музей (обсяг колекцій – 56 тис. одиниць зберігання, з них 7,5 тис. в експозиції),
- «Гербарій ОНУ» (50464 листи), має мають статус Національного надбання України
- «Колекція морських мікроорганізмів» (біля 1000 штамів), має статус Національного надбання України.
Наукові досягнення біологічного факультету широко представлені в Україні та за її межами. Впродовж останніх 5 років співробітниками факультету видано 10 монографій, 599 статей (501 в Україні та 98 за її межами; 123 статті індексуються у наукометричних базах даних Scopus та Web of Science), 2 словники, 26 патентів, більше 500 тез Всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій.
Результати проведених досліджень покладені в основу при написанні кандидатських дисертацій. З 2015 року на факультеті функціонує Спеціалізована вчена рада К.41.051.06 із захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями 03.00.04 – Біохімія, 03.00.20 – Біотехнологія.
Результати науково-дослідної роботи впроваджено у навчальний процес (акти впровадження): використовуються при розробці тематики курсових та дипломних робіт, при удосконаленні програм навчальних дисциплін, при підготовці навчально методичних матеріалів.
Акти впровадження
Наукові видання біологічного факультету:
- Науковий журнал «Вісник Одеського національного університету. Біологія», який входить до Переліку фахових видань України (категорія Б) і є реферованим та індексованим у таких базах України і Світу: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, «Україніка наукова», Інституційний депозитарій Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, Ulrich's Periodicals Directory (США), Index Copernicus (Польша), а також засобами Google Академія, WorldCat, ResearchBib;
- Науковий журнал «Мікробіологія і біотехнологія», який входить до Переліку фахових видань України (категорія Б) та індексується у міжнародній наукометричній базі Index Copernicus (Польша) та засобами Google Академія.
На біологічному факультеті функціонує Мечниковське товариство молодих вчених, однією з основних задач якого є залучення до наукової роботи студентів, за участю яких за останні п’ять років опубліковано 76 статей (в т. ч. 8 статей, що індексуються у наукометричних базах даних Scopus та Web of Science), 177 тез, одна студентка є співавтором патенту.
Славетні імена гербарію
Серед прізвищ тих, хто збирав і визначав рослини, представлені у гербарії, багато славетних імен. Всього серед колекторів гербарію понад 500 прізвищ.
Вчені, що працювали у ХІХ сторіччі.
Олександр Давидович Нордманн (1803-1848) - професор природознавства, натураліст, ботанік, зоолог, директор першого ботанічного саду м. Одеси з 1832 по 1848 рр. працював у Рішельєвському ліцеї.
У Південно-Західному Причорномор’ї він був учасником багатьох експедицій у долину р. Прут, на острів Зміїний, у Рені, Ізмаїл, Нерубайське, а також відвідав Крим, Герцинію, Германію тощо. Саме його збори являють першооснову гербарію університету. Х. Стевен назвав його ім’ям один з видів ялиці.
Автограф О.Д. Нордманна
Микола Костянтинович Срединський (1843-1907) працював на кафедрі ботаніки Новоросійського університету у 1871-1874 рр. Його флористичні дослідження були присвячені Новоросійському краю та Бессарабії. Він описував гриби, водорості, судинні рослини, навів детальний опис піщаної смуги Дністровського лиману. Його збори складають більше 500 примірників. Після здачі магістрантського іспиту його захопило вивчення флори залізниць, якому він присвятив усе своє подальше життя.
Етикетки М. К.Срединського
Петро Степанович Шестеріков (1859-1929) не мав вищої освіти, однак, він був справжнім натуралістом-дослідником, який підготував та
надрукував перший у Росії визначник флори міста (Одеси), в якому вказано 1180 видів з 497 родів та 91 родини (Барбарич,1984; Шестериков, 1912). Протягом багатьох років він був відповідальним секретарем Новоросійського товариства природодослідників. П.С. описав понад 660 видів квіткових рослин з позначенням місця збору, строків цвітіння, місцевих назв та синонімів.
Африкан Миколайович Криштофович (1885-1953) – геолог, палеоботанік. Академік АН УРСР (13.02.1945), член-кореспондент АН СРСР (1953). Лауреат Державної премії СРСР (1946). Почесний член Національного географічного товариства США. Почесний член Лондонського географічного та Американського і Лондонського геологічних товариств (1946), випускник Новоросійського університету. З 1903 р. навчався у Новоросійському (Одеському) університеті, який закінчив у 1908 р. з дипломом першого ступеня. Після закінчення університету працював в експедиції в Оксько-Ангарському краї в Сибіру та Японії. Збори того періоду представлені в гербарії.
Етикетка А.М. Криштофовича
Яков Якович Вальц (1841-1904) – випускник Київського університету, професор, завідувач кафедри ботаніки, декан фізико-математичного факультету Новоросійського університету, напрочуд яскравий та неоднозначний дослідник з трагічною долею, ботанік, міколог, альголог, ім’ям якого названо один з видів роду Вошерія. У гербарії є його збори, в основному, 1869-1870 рр. з Бессарабії, Києва, Херсона, Криму, Баден-Фрейбурга.
Етикетка Я.Я.Вальца
Людвіг Адальбертович Рішаві (1851-1915), учень І.Г.Борщова, завідувач кафедри ботаніки Новоросійського університету у 1885-1893 рр. Шість років працював консерватором ботанічного кабінету, який у 1893 р. він розділив на власне ботанічний кабінет (гербарій) та ботанічну лабораторію. Саме при ньому у ботанічному кабінеті працювали С.М.Переяславцева (по флорі водоростей Чорного моря), М.М.Альбов (по флорі Західного Закавказзя), М.М. Зеленецький (по флорі Криму та Південної Росії), О.М. Погорєльський (по флорі Херсонської губернії), М.Л.Окіншевич (по дендрофлорі Бессарабії).
Микола Михайлович Зеленецький (1859-1923) - завідувач кафедри морфології та систематики рослин у 1920-1923 рр., ботанічного саду – у 1920-1921 рр. закінчив Новоросійський університет у 1887 р. із ступенем кандидата природничих наук.
Болеслав Болеславович Гриневецький (1875-1963), завідувач кафедри ботаніки у важкі часи після першої світової війни. Під час роботи в університеті вивчав флору і рослинність Кавказу, Польщі, Литви і одночасно працював з вивчення продихів, де його праці стали класичними. У подальшому він став дійсним членом АН Польщі та засновником і першим головою Польського ботанічного товариства і Ліги з охорони природи.
Георгій Андрійович Боровіков (1881-1958)- випускник Новоросійського університету з дипломом І ступеню, потім доктор наук, професор. Хоча його основні роботи пов’язані із фізіологією рослин, він багато уваги приділяв вивченню систематики рослин і геоботаніки: папоротям Кубанської області, гербарним зборам з Донської області ґрунтово-ботанічному районуванню невідомих до цього районів Східного Сибіру.
Євгенія Михайлівна Морозова-Попова (1888-1916)
Віра Федорівна Пастернацька (1886 - 1945) після закінчення природничого відділення Одеських Вищих Жіночих Педагогічних Курсів працювала доцентом в університеті разом з М.М. Зеленецьким, який тоді очолював кафедру ботаніки, а потім професором, завідувачкою кафедри у Фармацевтичному інституті. У 1930 р. переїхала до Куйбишева, де працювала професором ботаніки. На основі своїх досліджень флори опублікувала 24 роботи, серед яких «З Красної поляни на перевал Псеашхо», «Ботаніко-географічні обстеження в долині річки Лашипсе в Абхазії», «Фіто-фенологічні спостереження в околицях Одеси за десятиріччя з 1916-1926рр.» тощо. В гербарії зберігаються її збори з різних куточків Криму, Кавказу, Причорномор’я.
Пилип Єфремович Кулик (1898 року народження) спочатку студент, потім аспірант (1934-1937) університету, який при виконанні дисертаційної роботи «Природные кормовые угодья Раздельнянского района Одесской области» зібрав цікавий гербарій, що дає змогу порівняти його з нинішнім складом флори цього регіону.
У 1920-1923 рр. асистентом кафедри морфології та систематики університету працювала Лідія Дометіанівна Бассарська (1890-1955), яка у наступні сім років була асистентом Одеських Вищих Жіночих Педагогічних Курсів та Фармацевтичного інституту, а потім доцентом Воронезького ветеринарного інституту та співробітником карантинної станції. Це була людина, захоплена вивченням рослин, яка сумлінно ставилася до збору та обробки гербарних зборів, які детально та дбайливо оброблені.
Іван Васильович Новопокровський (1880-1951) працював у Новоросійському університеті у 1905-1906 рр., вивчаючи флору околиць Одеси. В історії біології він залишився як палеоботанік і ботанік, знавець флори Казахстану, доктор біологічних наук, завідувач середньо-азійського гербарію у Ботанічному інституті.
Карл Фрідріх Ледебур (Ledebour) (1785-1851) – відомий німецький ботанік, який у 1805-1836 рр. був спочатку директором ботанічного саду у Дерпті, а потім професором Дерптського університету, автор першого критичного зведення по флорі судинних рослин Росії (Біологи ). У 1833 р. брав участь в експедиції до Сибіру, вивчав флору околиць Херсону та Криму і Кавказу.
Віллібальд Готлібович Бессер (Besser) (1784-1842) – член-кореспондент Петербурзької АН. Досліджував флору і створив гербарні колекції Правобережної та західних областей України. Викладав у Кременецькому ліцеї, а далі у 1835-1838 рр. працював професором ботаніки Київського університету. Опублікував 43 наукові праці (Линдеман, 1872; Дубина, Шеляг-Сосонко, 1989). В гербарії є його збори з Одеси, Херсону, Кишиневу, Єлізаветграду, Кременця тощо. Хоча строки збору вказані не завжди, можна припустити, що рослини були зібрані до 1822 р., оскільки саме тоді було видано “Enumeratio plantarum…”
Емануїл Ліндеманн (1795-1845) – засновник гербарію Санкт-Петербурзького університету 1814-1832.
Едуард Еммануїлович Ліндеманн (Lindemann) (1825-1900) – за професією військовий лікар. Це був відомий ботанік, котрий 53 роки свого життя присвятив вивченню рослин. Він досліджував флору 29 губерній Європейської Росії: від Курляндської і Петербурзької до Херсонської і Бессарабської, включаючи п’ять губерній Царства Польського. Вперше (1867) підготував опис регіональної флори Єлісаветграду, додатки до якої вносив у 1868, 1872, 1875 рр. У його класичній роботі Prodromus Florae Chersonensis (1872) було представлено 1329 видів судинних рослин та більше 700 різновидів, для яких було вказано місцезростання, час цвітіння та плодоношення, синоніми. Саме Новоросійський університет у 1877 р. присвоїв йому ступінь доктора ботаніки honoris causa, а Новоросійське товариство природодослідників у 1885 р. обрало його своїм почесним членом. Частину гербарію Санкт-Петербурзького університету, що заснував його батько і додав і розширив він сам до 62 тис. аркушів, вчений передав Новоросійському університету, щоб, за його словами, принести свою частку користі юнацтву, яке вчиться в університеті. У складі цієї колекції є багато зборів інших колекторів, загалом більше 400 прізвищ.
Гербарна етикетка Едуарда Линдеманна
У гербарії представлені збори багатьох відомих зарубіжних вчених
П.С. Паллас (P. Pallas)(1741-1811) у XVIII сторіччі першим почав системне дослідження флори півдня нинішньої України.
Л. Рабенхорст (1806-1881) був відомим колекціонером, чиї гербарії лишайників, водоростей, квіткових рослин були закуплені Новоросійським університетом. Представлені і його власні збори з Мартиніки та інших місць.
П.С. Паллас
П’єр Едмон Буасье (1810-1885) – швейцарський ботанік, котрий описав шість тисяч видів нових квіткових рослин. Він був автором «Східної флори», п’ять томів якої вийшли за його життя, а шостий – після смерті, де вказано географічне розповсюдження 11876 видів рослин (биологи). У гербарії є його збори 1865 р. з Ескуріалу (Іспанія).
П’єр Едмон Буасье
В. Монтрезор (1835-1903) вивчав флору Чернігівської, Волинської, Київської губерній. У гербарії є його збори 1869, 1877, 1879, 1892, 1895 рр. з Києва, Ковеля, Кишінева, Угорщини тощо.
Федір Кондратович Біберштейн (Маршал фон Біберштейн, M.f.Bieberstein) (1768-1826)– відомий ботанік, чия діяльність була пов’язана із Харківським університетом. Він ретельно протягом багатьох років вивчав флору Криму та Кавказу. Для Криму він вказував 1280 видів рослин. Основні результати досліджень відображені у тритомній праці «Flora Taurico-Caucasica» (1808-1819). Його ім’ям названі декілька видів рослин. Він є автором багатьох видових назв судинних рослин Причорномор’я. У гербарії зберігаються його збори з Кавказу.
Василь Матвійович Черняєв (Czernjaew) (1794-1871) – директор Харківського ботанічного саду (1826-1856), с 1835 р. професор ботаніки. відомий флорист та міколог. У гербарій зберігаються його збори 1856 р. з Харкова.
Етикетка В.М.Черняєва
Хрістіан Хрістіанович Стевен (Steven) (1781-1863) – ботанік і ентомолог. Почесний член Петербурзької АН з 1849 р., засновник Нікітського ботанічного саду. Він десь пів сторіччя вивчав флору Криму. Результатом роботи був «Список дикорослих рослин Кримського півострова» (1856-1857), який включав 1654 види (биологи). У гербарії представлена дуже широка географія його зборів: від Одеси до Криму, Кавказу, Сибіру і навіть околиць Москви.
Етикетка Х.Х. Стевена
Афанасій Семенович Рогович (1812-1878) – відомий ботанік і палеонтолог, з 1853 р. професор Київського університету і одночасно директор ботанічного саду. У коло його наукових інтересів входили флористика, систематика рослин, палеонтологія. Біля 20 років він вивчав флору Полтавської, Чернігівської, Київської, Подільської, Волинської губерній. Зібраний ним гербарій налічує 1469 видів з 547 родів та 92 родин. У гербарії зберігаються його збори з Києва, Чернігова, Криму.
Етикетка А.С. Роговича
Іван Якович Акінфієв (1851-1919) – вчитель гімназії у Катеринославі та Олександрівську (нинішнє Запоріжжя), більше 40 років вивчав флору і рослинність півдня України і Кавказу. Для Катеринослава ним наведено 936 видів рослин, для Болграду – 550. Його учнем був відомий флорист О.О. Гроссгейм. В гербарії зберігаються його збори 1866-1889 рр. з Кисловодська, Катеринослава.
Йозеф Конрадович Пачоський (1864-1942) – відомий польський ботанік і зоолог, який у 1897-1920 рр. завідував природно-історичним музеєм у Херсоні, професор ботаніки Херсонського політехнічного інституту, потім професор Познанського університету. Це був один з найдіяльніших членів Київського та Новоросійського товариств дослідників природи. Коло його інтересів охоплювало флористику, систематику та географію рослин. Він вивчав флору півдня, південного сходу та південного заходу Росії. Флорі України присвячено біля 70 наукових фундаментальних робіт. Він одним з перших описав угруповання південноросійських степів, є автором першого підручника з фітоценології. Його ім’ям названо декілька видів рослин. Частиною нашого гербарію є його іменна колекція.
Етикетка Й.К.Пачоського
Володимир Іполитович Липський (1863-1937) – третій президент Української АН, видатний флорист, мандрівник, систематик, географ рослин, знавець гербарної справи, організатор та куратор ботанічних садів, спеціаліст з історії ботаніки. У 1887 р. закінчив Київський університет, де сформувався як вчений під керівництвом проф. І.Ф. Шмальгаузена. У 1894 – 1917 рр. працював у Головному ботанічному саду Петербургу на посаді зберігача гербарію, головного ботаніка, завідувача відділом живих рослин. У цей період він багато мандрував, знайомився із флорою, роботою гербаріїв та ботанічних садів. Загалом він побував на всіх материках, крім Австралії та Антарктиди. Від Російського географічного товариства був нагороджений премією Пржевальського. З 1917 р. працював в Україні, приймав активну участь у створенні АН, яку очолював як президент у 1922-1928 рр. У 1928-1933 рр. – з-за висновків комісії наркомату освіти став директором ботанічного саду в Одесі, а далі з-за небажання підтримувати погляди Т.Д.Лисенка до кінця життя працював як науковий консультант саду.
Етикетка В.І.Липського
На основі своїх досліджень він описав чотири нових роди: Korschinskia, Galagania, Koslovia, Ladyginia, 220 видів рослин, 45 з яких названі його ім’ям (як наприклад, ковила Липського, молочай Липського, клен Липського тощо). Крім того, на його честь названі два роди: Lipskia Nevski (з родини Apiaceae) та Lipskyella Jus. (з родини Asteraceae). Одним з перших В.І. дав науковий опис флори Індонезії, Туніса, Алжира, Середньої Азії. Вивчав водорості Чорного моря, багато уваги приділяючи філофорі. На основі його досліджень в Одесі були відкриті йодний та агаровий заводи, в той час коли до цього і йод, і агар-агар завозили з-за кордону. Гербарні аркуші В.І. Липського є в Інституті ботаніки у Києві, у Криму, в Одесі, в Росії.
Сторінка абітурієнта
Біологічний факультет здійснює підготовку фахівців за наступними освітніми програмами:
ПЕРШИЙ (БАКАЛАВРСЬКИЙ) РІВЕНЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ
ОПП Біологія
Е1 БІОЛОГІЯ ТА БІОХІМІЯ
Програма дозволяє сформувати широкі професійні компетентності біолога і орієнтуватися в тенденціях розвитку сучасної біологічної науки та практичної діяльності.
Особливістю освітньої програми є формування у здобувачів комплексних знань та вмінь з організації та проведення сучасних лабораторних і польових досліджень в галузі біології с застосуванням біохімічних та молекулярно-генетичних методів, вивчення біорізноманіття та оцінки функціонального стану природних та штучних наземних і водних екосистем, зокрема на території Північно-Західного Причорномор’я.
Поглиблена фахова підготовка за ОП Біологія реалізується за трьома напрямами (блоками) фахової підготовки:
- Біорізноманіття та охорона навколишнього середовища;
- Фізіолого-біохімічні та молекулярно-генетичні процеси у біологічних системах;
- Мікробіологія та вірусологія.
СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПУСКНИКІВ ОП БІОЛОГІЯ
Наука та дослідження: науково-дослідні інститути, лабораторії (паразитологічні, біохімічні, генетичні, молекулярної біології).
Природа та екологія: заповідники, національні парки, ботанічні сади, зоопарки.
Виробництво та сільське господарство: сільськогосподарські комплекси, біотехнологічні компанії.
Освіта: вчитель біології та основ здоров'я в навчальних закладах.
Медицина: лікарні, дослідницькі лабораторії в медичній сфері.
Ветеринарія.
УСТАНОВИ ДЛЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
- Науково-дослідні інститути, наукові та природоохоронні установи, санітарно-епідеміологічні та санаторно-курортні заклади всіх форм власності.
- Навчальні заклади всіх рівнів акредитації.
- Медичні та фармацевтичні компанії.
- Медичні та діагностичні лабораторії.
- Сільськогосподарські підприємства.
- Екологічні громадські організації, органи охорони довкілля.
- Інноваційні центри, міжнародні наукові проекти.
ОПП Біотехнології та біоінженерія
G21 БІОТЕХНОЛОГІЇ ТА БІОІНЖЕНЕРІЯ
Освітня програма Біотехнології та біоінженерія
Основний акцент ОП полягає у підвищенні конкурентоспроможності здобувачів, які володіють сучасними біотехнологічними методами та методами математичного моделювання біотехнологічних явищ і процесів для виробництва біотехнологічних продуктів різного призначення. Для цього у ОП введено унікальні обов’язкові освітні компоненти (Біоінформатика, Генетична інженерія мікроорганізмів, Біотехнологія клітин та клонування рослин, Біотехнологія клітин та тканин людини та тварин).
Для поглибленої фахової підготовки сформовано 2 лінії (напрями): «Молекулярна біотехнологія» та «Молекулярна генетика».
СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПУСКНИКІВ
Розробка та виробництво: створення біологічно-активних речовин, ліків, кормів, харчових продуктів за допомогою біотехнологічних процесів.
Сільське господарство: розробка нових сортів рослин, покращення генетичного потенціалу тварин, утилізація відходів, отримання біогазу.
Медицина та фармація: розробка нових лікарських засобів, методів лікування (наприклад, генотерапії), аналіз біологічних матеріалів.
Наукові дослідження: проведення наукових досліджень, розробка нових методів і технологій, створення трансгенних організмів.
Промисловість: застосування біотехнологій у харчовій, хімічній, легкій промисловості, енергетиці та природокористуванні.
УСТАНОВИ ДЛЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
- Підприємства медичної, ветеринарної, фармацевтичної, парфумерно-косметичної промисловості.
- Підприємства агропромислового комплексу (рослинництво, тваринництво).
- Харчова та переробна промисловість.
- Науково-дослідні інститути та лабораторії.
- Парфумерні виробництва.
- Лабораторії контролю якості, розробки нових харчових добавок, сертифікації продуктів та оптимізації процесів.
ОПП Садово-паркове господарство
Н3 САДОВО-ПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО
ОПП САДОВО-ПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО
Програма орієнтована на підготовку фахівців для організації та виконання робіт на обʼєктах садово-паркового господарства в підприємствах різних форм власності в кліматичних умовах півдня України. Особлива увага приділяється питанням проєктування, формування та утримання обʼєктів садово-паркового господарства з урахуванням сучасних біоценотичних підходів, практиці на підприємствах регіону.
СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПУСКНИКІВ
Ландшафтний дизайн: проектування та створення естетично привабливих та функціональних ландшафтів, садів і парків.
Озеленення: вирощування та формування лісових, декоративних рослин, озеленення міст, житлових масивів, підприємств та садиб.
Вирощування рослин: робота з розсадниками, оранжереями, вирощування саджанців однорічних та багаторічних квіткових культур та декоративних рослин.
Управління та менеджмент: розуміння процесів управління садово-парковими територіями та організація садово-паркового господарства.
Збереження та догляд: догляд за існуючими зеленими насадженнями, парками, заповідниками, ботанічними садами та збереження біорізноманіття.
УСТАНОВИ ДЛЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Державні установи:
- місцеві державні адміністрації (відділи містобудування, охорони довкілля)
- Парки, ботанічні сади, заповідники та інші природні об'єкти
- Установи, що займаються благоустроєм міст і територій, будівельні компанії
Приватний сектор:
- ландшафтні студії та дизайн-бюро
- розсадники декоративних рослин
- садові центри
- компанії з озеленення приватних і громадських територій
Сільськогосподарські підприємства:
- агрофірми, що спеціалізуються на декоративному рослинництві
- підприємства, що вирощують саджанці та квіткові культури
ДРУГИЙ (МАГІСТЕРСЬКИЙ) РІВЕНЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ
ОПП Біологія
Е1 БІОЛОГІЯ ТА БІОХІМІЯ
ОП «Біологія» орієнтована на поглиблене вивчення біології організмів та надорганізмових систем з врахуванням регіонального аспекту дослідження охорони, збереження, раціонального використання, біорізноманіття природних наземних та водних ресурсів півдня України. Виконується в активному дослідницькому середовищі.
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Випускники біологічного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова спеціальності «Біологія» освітнього рівня «магістр» можуть займати посади у наступних галузях економіки і науки та виконувати зазначені професійні роботи відповідно до класифікатора професій ДК 003:2010 та/або Internacional Standart Classification of Occupations 2008 (ISCO-08).
- 2211 Біологи, ботаніки, зоологи та професіонали споріднених професій
- 2211.1 Наукові співробітники (біологія, ботаніка, зоологія та ін.)
- 2211.2 Біологи, ботаніки, зоологи та професіонали споріднених професій
- 2212.1 Наукові співробітники, фізіологія.
- 2212.2 Фізіологи
- 3211 Лаборанти в галузі біологічних досліджень
- 2310 Викладачі університетів та вищих навчальних закладів
- 2310.2 Інші викладачі університетів та вищих навчальних закладів
ОПП Біотехнології та біоінженерія
G21 БІОТЕХНОЛОГІЇ ТА БІОІНЖЕНЕРІЯ
Освітня програма Біотехнології та біоінженерія
Особливість ОП «Біотехнології та біоінженерія» полягає в опануванні здобувачів вищої освіти теоретичних засад та практичного застосування сучасних молекулярно-біологічних, молекулярно-генетичних, мікробіологічних, біохімічних, біотехнологічних методів і орієнтована на підготовку фахівців для виробничої та науково-дослідної діяльності, для роботи в галузі наукоємних біотехнологій та біоінженерії.
Структура програми передбачає динамічне, інтегративне та інтерактивне навчання.
Програма пропонує комплексний підхід до здійснення діяльності в сфері освіти та реалізує це через навчання та практичну підготовку (виробнича, переддипломна практики, у т. ч. виконання кваліфікаційної роботи, в обсязі 20 % від загального обсягу освітньої програми).
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Посади, які може займати згідно Національного Класифікатора України: Класифікація професій (НКУ:КП 2010 чинного від 01.01.2010) – магістр зі спеціальності як професіонал за професійною кваліфікацією біотехнолог:
- 2211.1 Науковий співробітник; інженер дослідник, біотехнолог відповідної категорії чи керівник підприємства;
- 1312 Керівник малого підприємства з виготовлення біотехнологічних препаратів; інженер з патентної та дослідницької роботи, інженер з впровадження нової техніки та технології, інженер з якості, інженер з охорони праці та техніки безпеки, інженер-конструктор біоінженерного обладнання, інженер-проектувальник;
- 1229.7 Завідувач лабораторії, керівник виробничого підрозділу, керівник функціонального підрозділу;
- 2419.1 Науковий співробітник (маркетинг, ефективність господарської діяльності, раціоналізація виробництва);
- 2419.2 Інженер-дослідник, інженер із стандартизації та якості, інженер-лаборант, інженер-технолог, інженер з охорони праці консультант з раціоналізації виробництва;
- 2419.3 Державний експерт;
- 3152 Інспектор з контролю якості продукції
ОПП Мікробіологія та вірусологія
Е1 БІОЛОГІЯ ТА БІОХІМІЯ
Освітня програма МІКРОБІОЛОГІЯ ТА ВІРУСОЛОГІЯ
Особливості ОП «Мікробіологія і вірусологія» полягають в орієнтації на підготовку фахівців у галузі мікробіології та вірусології, здатних до проведення наукових досліджень з використанням мікроорганізмів (бактерій, вірусів), застосовуючи широкий спектр сучасних методів геноміки, метаболоміки та біоінформатики.
У структурі програми значне місце посідають дисципліни, що розкривають методологію наукових досліджень та управління науковими проєктами.
У межах програми передбачено широкий вибір дисциплін, зокрема, сфокусованих на вивченні біорізноманітності морських мікроорганізмів, їх біологічних характеристик та пошуку серед них практично корисних для медицини, сільського господарства та оздоровлення навколишнього середовища.
Програма пропонує участь у наукових конференціях, літніх школах та можливість опублікування результатів наукової роботи здобувачів у профільному виданні категорії Б «Мікробіологія та біотехнологія».
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Випускники біологічного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова спеціальності «Біологія та біохімія» ОП «Мікробіологія і вірусологія» освітнього рівня «магістр» можуть займати посади у наступних галузях економіки і науки та виконувати зазначені професійні роботи відповідно до класифікатора професій ДК 003:2010:
- 2211.1 Наукові співробітники (біологія, ботаніка, зоологія та ін.),
- 2211.2 Біологи, ботаніки, зоологи та професіонали споріднених професій
- 321 Фахівці в галузі біології та агрономії
- 3211 Лаборанти в галузі біологічних досліджень
- 2310 Викладачі університетів та вищих навчальних закладів
- 2310.2 Інші викладачі університетів та вищих навчальних закладів
ТРЕТІЙ (ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ) РІВЕНЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ
ОНП Біологія
Add content here
ОНП Біотехнології та біоінженерія
Add content here
Меморандуми про співпрацю з освітніми установами
Навчання відбувається у сучасних лабораторіях, які постійно оснащуються новітнім обладнанням.
Передбачається участь здобувачів у національних та міжнародних конференціях, академічна мобільність, участь у грантових програмах.
В освітньому процесі широко використовуються інноваційні технології навчання та викладання, активні методи навчання (командна робота, симулятори віртуальних лабораторій, круглі столи), постійно організовуються воркшопи, школи, тренінги, вебінари, лекції вітчизняних та іноземних професіоналів-практиків.
Здобувачі, які навчаються на біологічному факультеті, мають змогу пройти спеціалізацію на наступних кафедрах:
- Кафедра ботаніки, фізіології рослин та садово-паркового господарства
- Кафедра зоології, гідробіології та загальної екології
- Кафедра мікробіології, вірусології та біотехнології
- Кафедра молекулярної біології, біохімії та генетики
- Кафедра фізіології, здоров'я і безпеки людини та природничої освіти
Гуртожиток
ІНФОРМАЦІЯ для іногородніх абітурієнтів та студентів, щодо поселення у гуртожиток
- Іногороднім абітурієнтам, які вступають до ОНУ імені І.І. Мечникова, за необхідності надається місце для проживання на термін складання іспитів;
- Студмістечко ОНУ імені І.І. Мечникова забезпечує всіх іногородніх студентів місцем проживання:
- очна форма навчання – протягом року;
- заочна форма навчання – на термін сесії.
- Для поселення необхідно зібрати пакет документів та написати заяву на ім'я декана факультету – під час зарахування;
- Перелік документів для реєстрації студента у гуртожитку:
- паспорт, листок вибуття;
- 2 ксерокопії паспорта;
- справка з деканату (із указаням терміну навчання);
- квітанція за оплату бланка заяви про реєстрацію по місцю проживання;
- квітанція держпошлини за реєстацію;
- санпропусник ( в гуртожит. № 6)
- 3 фотокартки (3х4).
- Для військовозонбов'язаних:
- копія ідентифікаційного коду;
- приписне свідоцтво та копія воєного квитка;
- форма № 17 (2-й відділ, м. Одеса, вул. Щепкина, 12);
- копія паспорта 1,2, 11 сторінк
- конверт з маркою по Україні для воєнкомату
Де нас шукати?
Приймальна комісія: Французький бульвар 24/26
телефон: (0482) 68-12-84, е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Біологічний факультет
Шампанський провулок, 2, Одеса, 65058, Україна;
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., тел.: (048-2) 68-80-62
Історія кафедри
Курс лекцій «Закони спадковості і методика добору сільськогосподарських рослин» в Одеському (тоді Новоросійському) університеті на природничому відділенні фізико-математичного факультету першим почав читати приват-доцент Андрій Опанасович Сапєгін у 1912 році. Це трапилося після повернення Андрія Опанасовича з річного закордонного відрядження у наукові лабораторії Європи, де значний вплив на його наукові інтереси здійснили берлінський професор генетик Е. Баур і празький цитолог і генетик Б. Немець, автор багатьох робіт з питань спадковості у рослин. У 1912 році вийшли у світ «Законы наследственности, как основа селекции сельскохозяйственных растений», які Андрій Опанасович виклав за книгою Е. Баура «Einführung in die experimentelle Vererbungslehre». Роком пізніше курс лекцій, який читав А. О. Сапєгін в університеті, став називатися «Генетика і селекція», а його підручник «Основы теории и методики селекции сельскохозяйственных растений», надрукований у 1913 р., був одним із перших вітчизняних посібників по селекції, який базувався на генетичних законах.
У цей же період А. О. Сапєгін був призначений керівником селекційного відділу Одеського дослідного поля при Південноросійському товаристві сільського господарства. З 1917 року Андрій Опанасович працює екстраординарним, а потім ординарним професором по кафедрі агрономії Новоросійського університету. Інформації, якою була ця кафедра та хто на ній викладав у той період, нами не знайдено. Однак відомо, що у Новоросійському університеті у 1916-1918 роках працювала агрономічна лабораторія, до якої А. О. Сапєгін, вважаємо, мав відношення. А. О. Сапєгін продовжує викладання генетики в Новоросійському університеті до 1922 року і одночасно веде заняття в Одеському сільськогосподарському інституті з 1918 по 1928 рік. У травні 1920 року Новоросійський університет був реорганізований в Одеський інститут народної освіти, який об’єднав декілька вищих навчальних закладів та проіснував ціле десятиріччя. Згідно історичних нарисів, у межах Одеського інституту народної освіти у 1922/1923 роках функціонували факультет соціального виховання та факультет професійної освіти. Останній складався з відділень: математичного, агробіологічного, історичного, відділення літератури і мови. Припускаємо, що в цей час А. О. Сапєгін викладав на агробіологічному відділенні. У 1923 р. Наркомос України доручив професору Одеського сільськогосподарського інституту А. О. Сапєгіну керівництво новоутвореною науково-дослідною кафедрою рослинництва при цьому інституті. У ці ж роки А. О. Сапєгін видає низку методичних робіт та підручників з генетики і селекції, а самє: «Серединная ошибка и ее значение для оценки средних арифметических при сравнительных испытаниях» (1914), «Гибридологический анализ сопряженных признаков пшеницы» (1916), «Определение точности полевого опыта с помощью элементов вариационной статистики» (1921), «Вариационная статистика» (1922, перевидавалася шість разів до 1937), «Загальна методика селекції сільськогосподарських рослин» (1925), редагує збірники статей «Этапы менделизма» (1923) та «Вехи селекции» (1923).
Очолюваний А. О. Сапєгіним селекційний відділ Одеського дослідного поля у 1918 році був перетворений в Одеську сільськогосподарську селекційну станцію, де під його керівництвом в наукових процес було впроваджено нові методи дослідження та апаратура, серед яких ˗ цитологічні методи, рентгенівська та холодильна установки, борошно-хлібопекарна лабораторія, теплиці та ін. Через 10 років на базі станції було організовано Український генетико-селекційний інститут (УСГІ), директором якого А. О. Сапєгін був до 1931 року. Відставці А. О.Сапєгіна з цієй посади сприяло те, що у суворі зими 1927-1928 та 1928-1929 років виведені ним сорти пшениці Кооператорка, Земка сильно постраждали або навіть зовсім загинули. Вчений був звинувачений у шкідництві й саботажі та заарештований за вказівкою наркома землеробства СРСР Я.А. Яковлева. Після арешту у 1931-1933 роках А. О. Сапєгін працює заступником директора УГСІ з наукової роботи.
М. І. Вавилов особисто знав і високо цінував Андрія Опанасовича як спеціаліста і наполегливо запрошував його на посаду заступника директора Інституту генетики АН СРСР. У 1933 році А. О. Сапєгін погодився на запрошення та покинув Одесу. З 1933 до 1946 року він працював заступником директора Інституту генетики АН СРСР та одночасно з 1936 р. завідував відділом генетики та селекції рослин Інституту ботаніки АН УРСР.
Протягом більше 20 років А. О. Сапєгін залишався організатором і головним виконуючим різних заходів, що мали за мету створення в Одесі наукових установ генетико-селекційного напряму та підготовку для них кваліфікованих кадрів.
У 1933 році був відновлений Одеський державний університет (ОДУ), в межах якого створюється біологічний факультет. Після від’їзду А. О. Сапєгіна до Академії наук УРСР генетику в університеті читав з 1931 по 1937 р. співробітник Генетично-селекційного інституту М.О. Ольшанський, а потім В.Ф. Хитринський − співробітник того ж інституту, який пізніше захистив докторську дисертацію «Направленное изменение наследственности растений путем воспитания как метод селекции» (1959 р.). Обидва науковці були прихильниками «мічуринської генетики» та ревними прибічниками Т. Д. Лисенка.
Після повернення університету з евакуації, де деканом біологічного факультету був професор Г. А. Машталер (завідувач кафедри дарвинізму), який критично відносився до генетиків-морганістів, деякий час лекції з генетики читав доцент сільськогосподарського інституту Ю. П. Мірюта, вчителями якого в науці були Г. А. Левітський та Г. Д. Карпеченко.
Пізніше про Юрія Петровича Мірюту у біографічній статті, буде написано – видатний генетик, вчений-селекціонер, педагог, один з яскравих представників вавиловської плеяди генетиків рослин, який багато зробив для відродження генетики в країні й подолання монополії лисенківщини у радянській біології. А поки що у 1944 р. Ю. П. Мірюта переїжджає в Одесу з Горьківського державного університету, де він керував спеціалізацією з генетики і селекції рослин на кафедрі генетики, якою завідував у ті часи С. С. Четверіков. До 1948 р. Ю. П. Мірюта очолює кафедру селекції і насіннєзнавства Одеського сільськогосподарського інституту і працює доцентом ОДУ. В ті роки Юрій Петрович підготував докторську дисертацію «Генетическая сущность гетерозиса» (1947), в якій була запропонована нова теорія гетерозису. Однак у зв'язку з сумно відомою для біологічної науки в СРСР сесією ВАСГНІЛ 1948 року захист дисертації не відбувся.
Самостійна кафедра генетики в ОДУ відкрита у вересні 1949 р. деканом біологічного факультету кандидатом сільськогосподарських наук Андрієм Івановичем Воробйовим, який був переведений в ОДУ за рік до цього із Всесоюзного Селекційно-генетичного інституту (ВСГІ) для «укріплення мічуринцями» університету. В 1955 р. ця кафедра була перейменована в кафедру генетики і дарвінізму, а в травні 1978 р. з ініціативи нового завідувача і декана факультету Владлена Миколайовича Тоцького реорганізована в кафедру генетики і молекулярної біології.
Як вже наводилося, А. І. Воробйов (1902-1991) у 1923 р. закінчив Одеський сільськогосподарський інститут за фахом агроном-рослинник. Аспірантську підготовку пройшов у 1925-1929 р.р. на кафедрі генетики і селекції того ж інституту під керівництвом професора А. О. Сапєгіна. З ініціативи якого А. І. Воробйов був відряджений до Ленінграда і Москви для ознайомлення з методикою робіт у кращих генетичних лабораторіях і вивчення літератури. Відрядження виявилися плідними: було зібрано літературні джерела для фундаментальної праці «Кратные хромосомные числа у близкородственных форм». Успішній роботі сприяло знання іноземних мов, а володіння цитогенетичними методами дало можливість накопичити власні експериментальні дані, за рекомендацією М. І. Вавилова і Г. А. Левитського рукопис була прийнята до друку.
Після закінчення аспірантури А. І. Воробйов працював деякий час в лабораторії Г. А. Левитського (Ленінград, ВІР). Повернувшись до Одеси, працював в Українському генетико-селекційному інституті (УГСІ) фахівцем відділу фізіології рослин, потім старшим науковим співробітником. Слід зауважити, що з жовтня 1929 року у тому ж інституті посаду старшого спеціаліста лабораторії морфології рослин займав Т. Д. Лисенко.
Вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук А. І. Воробйову присвоєно в 1938 році без захисту дисертації. Докторську дисертацію захистив у 1951 р. в ОДУ імені І. І. Мечникова.
Завідувачем кафедри генетики ОДУ А. І. Воробйова призначили через рік після серпневої сесії ВАСГНІЛ 1948 року, на якій відбувся розгром позицій менделізму-морганізму. А. І. Воробйов керував кафедрою з 1949 по 1977 рік. Він надавав увагу організації навчального процесу і науково-дослідній роботі викладачів і студентів, але у напрямку розвитку «мічуринського вчення». Можливо з метою поширення «передового мічуринського вчення», написаний А. І. Воробйовим підручник «Основы мичуринской генетики» (1950) було перекладено на польську, чеську, румунську, японську та китайську мови. Для поліпшення навчальної та виховної роботи А. І. Воробйов створив за власні кошти агробіологічну ділянку (біля біологічного факультету) з садом, квітником, лікарськими рослинами, моделлю пришкільної ділянки. Таким чином, були створені умови для набуття студентами під керівництвом викладачів навичок формування крони плодових дерев, догляду за рослинами, створення дослідних ділянок з метою виконання студентами курсових і дипломних робіт. Все це підвищувало рівень практичної підготовки студентів як майбутніх фахівців-біологів, так і вчителів шкіл.
Але оскільки кафедра генетики формувалася і розвивалася в складні для країни і її науки часи в період диктатури Т. Д. Лисенко, загальний курс «Генетика з основами селекції» А. І. Воробйов читав за міністерською програмою. За даними, зібраними Д. Урсу, восени 1947 року А. І. Воробйов поставив свій підпис під колективним листом керівних посадовців ВСГІ до міністра вищої освіти, в якому є вимога прибрати з викладання в сільськогосподарських і педагогічних вузах «буржуазну лженауку» – генетику.
За керівництва А. І. Воробйова кафедра забезпечувала викладання загальних курсів «Вступ до біології» (доцент О. Н. Радченко), «Генетика з основами селекції» (професор А. І. Воробйов), «Дарвінізм і історія біології» (доцент П. І. Дмитрашко), «Рослинництво» (доцент І. М. Сагайдак), «Цитологія з основами ембріології» (старший викладач 3. П. Коц) та спецкурсів «Біологія розвитку рослин», «Загальна селекція», «Вибрані розділи генетики» (професор А. І. Воробйов).
У спецкурсах, на лабораторних заняттях з генетики і цитології, на великому спецпрактикумі значне місце займали цитогенетичні методи. У 1958-1965 р.р. під керівництвом А. І. Воробйова проводилися дослідження з цитоембріології перехресно-запильних рослин (кукурудза, жито, соняшник) за їх самозапилення після попередньої обробки приймочок розчинами деяких речовин (3. П. Коц, К. М. Нассаль, Т. П. Бланковська).
У науково-дослідній роботі наприкінці 60-х-70-х років викладачі і співробітники кафедри цитогенетичні дослідження поєднували з вивченням мутагенної дії випромінювання Со60 на насіння хлібних злаків (О. Н. Радченко, К. М. Шварцман). Встановлено частоту та спектр хромосомних перебудов в залежності від дози випромінювання. Усвідомлюючи необхідність використання методів цитоембріології для вирішення проблем, якими тоді займалася кафедра (примусове самозапилення, гібридизація, вплив мутагенних факторів на рослини), завідувач відрядив молодих викладачів (3. П. Коц і К. М. Нассаль) на стажування в лабораторію ембріології Інституту ботаніки АН УРСР, якою в той час керував учень С. Г. Навашина – Я. С. Модилевський. Набутий досвід ці викладачі повною мірою використовували при викладанні курсу «Цитологія з основами ембріології», при проведенні окремих розділів великого спецпрактикуму, а також у науково-дослідній роботі.
Багато студентів кафедри, захопившись під час виконання курсових та дипломних робіт цитоембріологічними дослідженнями, продовжували їх при виконанні дисертаційних робіт (Г. І. Білова, Т. П. Бланковська, В. К. Симоненко, Чан Ту Нга та ін.).
У результаті багаторічних, комплексних досліджень з використанням цитохімічної, цитометричної і цитофізіологічної методик були виявлені нові закономірності ембріонального розвитку рослин, визначені ознаки (в тому числі й кількісні), на підставі яких можна робити висновки про нормальний чи патологічний розвиток ембріональних структур у злаків та айстрових.
Кандидат біологічних наук, доцент І. М. Сагайдак вивчав мінливість і продуктивність однорічних сільськогосподарських рослин та багаторічних плодових за прищеплення додаткового коріння однієї або декількох рослин того ж чи іншого виду. Від Комітету у справах винахідництва та відкриттів при Раді міністрів СРСР він одержав Посвідчення про пріоритет у розробці нового методу одержання гетерозисного насіння (1963 р.).
Провадилися дослідження з акліматизації і вивчення біологічних особливостей сіди багаторічної з метою впровадження цієї прядильної культури у сільськогосподарське виробництво України (П. І. Дмитрашко), а також дослідження онтогенезу кукурудзи та її гібридів (О. Н. Радченко).
З 1964 по 1992 роки на кафедрі працювала доцент Г. І. Білова. Нею у 1970 році на біологічному факультеті ОДУ була захищена кандидатська дисертація за темою: «Цитоэмбриология некоторых межвидовых гибридов хлопчатника». Г. І. Білова довгі роки на кафедрі викладала «Дарвінізм і еволюційне вчення», проводила лабораторні роботи з генетики, цитології, рослинництва, читала спеціальний курс «Генетика популяцій». У 1984 році Г. І. Білова нагороджена грамотою одеського відділу народної освіти за роботу з вчителями та учнями, що виступали на олімпіадах. Наукові інтереси Г. І. Білової були пов’язані з вивченням віддаленої гібридизації бавовнику і гороху, а також проблемами мутагенезу. За результатами досліджень нею опубліковано близько 20 наукових робіт.
У відповідності з науковими напрямами кафедри були введені нові спецкурси: «Мутагенез», (О. Н. Радченко), «Основи наукових досліджень» (А. І. Воробйов), «Генетика людини» (Г. І. Білова), «Мікроскопічна техніка» і «Ембріологія рослин» (Т. П. Бланковська) та ін.
Великий спецпрактикум було розширено новими розділами – експериментальне розв’язання генетичних задач, генетичний аналіз з використанням модельного об’єкта – дрозофіли. Вела ці розділи К. М. Нассаль. Вона пройшла курси підвищення кваліфікації при кафедрі генетики Московського державного університету (МДУ) і стажування на кафедрі Ленінградського державного університету (ЛДУ), на яких оволоділа методиками розведення і схрещування дрозофіли, аналізу гібридних поколінь, привезла вперше в 1968-1970 роках мутантні лінії дрозофіли для навчання студентів гібридологічному аналізу, дослідженню частоти кросинговеру, побудові генетичних карт та ін. К. М. Нассаль розробила необхідні для студентів методичні вказівки. Відповідні розділи були введені і в лабораторні роботи з загального курсу «Генетика з основами селекції».
Перші привезені з МДУ мутантні лінії дрозофіли започаткували створення генетичної колекції видів та мутантних ліній дрозофіли, яка в даний час налічує більше 40 генотипів. За збереженням, чистотою і відтворенням колекції з 1976 року спостерігають інженери першої категорії Н. А. Стрельцова і З. В. Мірось. З 1980-х років на колекційних зразках дрозофіли виконувалися дослідження з мутагенезу. За більш ніж 30 років проведення експериментальних досліджень з використанням колекції дрозофіли на кафедрі захищено більше 250 кваліфікаційних робіт студентів, виконані дисертаційні роботи О. М. Андрієвським (1988), Н. Д. Хаустовой (1990), З. У. Джан (1995) (Корея), Н. М. Аль-Шабли (2003) (Йорданія), Л. В. Левчук (2000), С. В. Білоконь (2007). Загальна кількість публікацій співробітників кафедри за результатами досліджень виконаних на дрозофілі у вітчизняних та закордонних наукових виданнях складає більше 300. Колекція дрозофіли активно використовується в навчальному процесі, зокрема для вирішення «живих» циклічних задач студентами за спеціальним курсом «Генетичний аналіз» та виконання досліджень у межах «Великого спецпрактикуму». За науковим значенням колекція дрозофіли, що зберігається на кафедрі, була внесена до Всесоюзного каталогу ліній дрозофіли у 1987 році.
Подальший розвиток наукових досліджень кафедри, навчально-виховного процесу, підготовка кваліфікованих кадрів та оновлення складу співробітників кафедри були пов’язані з новими вимогами, що обумовлені прогресом всіх галузей біології, зокрема молекулярної генетики, молекулярної біології та ін.
У 1977 р. кафедру очолив доктор біологічних наук, професор, дійсний член Академії наук Вищої школи України, лауреат премії імені О. В. Палладіна Владлен Миколайович Тоцький. У 1964 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Содержание АТФ и АТФ-азная активность органов и тканей белых крыс при раздельном и совместном действии на организм рентгеновских лучей, хлорэтиламинов и этиленаминов».
В 1965 р. прийшов на викладацьку роботу на кафедру біохімії ОДУ імені І. І. Мечникова і вперше на біологічному факультеті почав читати спецкурси «Молекулярна біологія», «Антибіотики», «Механізми скорочення м’язів», «Структура і функції нуклеїнових кислот». У 1967-1969 р.р. – консультант-викладач Улан-Баторського університету Монгольської Народної Республіки. В 1973-1982 р.р. і з 2000 по 2007 роки – декан біологічного факультету ОДУ. З 1982 по 1988 рік проректор ОДУ з навчально-методичної роботи. В 1982 році В. М. Тоцький захистив в Інституті біохімії АН УРСР докторську дисертацію «Мембранный транспорт некоторых коферментных витаминов». У 1983 р. йому присвоєно звання професора кафедри генетики і молекулярної біології.
Як декан і професор кафедри В. М. Тоцький велику увагу надає організації навчальної роботи. З 1981 р. В. М. Тоцький читає студентам біологічного факультету загальний курс «Генетика з основами селекції». Він розробив програму цього курсу, що згодом стала основою затвердженої ВАК програми кандидатського мінімуму.
Професором В. М. Тоцьким заснована наукова школа «Генетичні механізми адаптації і еволюції». Основні напрями наукових досліджень – генетична структура популяцій і фактори середовища; структура генотипів і пристосованість; генетична детермінація ознак стійкості біонтів до чинників середовища; впровадження нових генетико-біохімічних та генетико-цитологічних критеріїв адаптивності, взаємодія й коадаптація генів тощо.
У період з 1969 по 1987 р. на кафедрі під керівництвом В. М. Тоцького проводились дослідження в галузі генетики та селекції мікроорганізмів (разом з І. Й. Броуном, О. Б. Полодієнко та С. Г. Каракіс), які завершилися створенням штамів Psuedomonas putida, здатних до суперпродукції метіоніну. Ефективність одного із штамів підтверджена отриманням авторського свідоцтва на винахідництво.
В. М. Тоцький – автор трьох видань україномовної книги «Генетика», затвердженої Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів, та низки навчально-методичних видань. Ним опубліковано понад 250 наукових праць, серед яких дві монографії та більше 100 журнальних статей, в тому числі в зарубіжних та науковометричних журналах («Генетика», «Селекція та генетика», «Український біохімічний журнал», тощо). В 2007 році В. М. Тоцькому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». За досягнення в педагогічній, науковій і організаторській роботі на посадах декана факультету, проректора університету і завідувача кафедри нагороджений Почесною грамотою Верховної ради України (2006), Кабінету Міністрів України (2012), Почесною відзнакою Одеської обласної державної адміністрації (2011), Дипломом почесного члена Українського біохімічного товариства (2010), низкою Почесних грамот ректорату та профкому університету.
Професор кафедри генетики та молекулярної біології Бланковська Тамара Пилипівна у 1958 р. закінчила біологічний факультет, кафедру генетики і дарвінізму ОДУ. В 1965 р. захистила кандидатську дисертацію за темою «Цитохімічне дослідження ембріогенезу у рослин за різних термінів посіву незрілим та зрілим насінням». В 1992 році захистила докторську дисертацію за темою «Морфо-функціональні аспекти розвитку генеративних структур хлібних злаків». Наукові інтереси Бланковської Т. П. були в галузі генетичних аспектів ембріогенезу рослин. Вона читала загальні курси «Цитологія» та «Рослинництво», спецкурс «Генетичні основи селекції». Автор понад 200 наукових та навчально-методичних праць.
У 1979-1984 р.р. на кафедрі генетики та молекулярної біології працював доктор біологічних наук, лауреат Державної премії СРСР, академік НААН України професор Б. С. Прістер – радіобіолог, агроном, еколог. Як людина творча і енергійна він за цей короткий період роботи на кафедрі розробив курси ‹‹Радіоекологія›› та ‹‹Проблеми мутагенезу››. Впровадив методику біологічного моніторингу навколишнього середовища з використанням в якості тест-об’єктів мікроорганізмів, гідробіонтів та інших організмів. Розробив методику моніторингу водного середовища в інтересах водного та рибного господарства.
У 1982-2000 р. на кафедрі працювала кандидат біологічних наук доцент В. І. Максимова, яка у 1974 році захистила кандидатську дисертацію «Генетическое и цито-эмбриологическое изучение полиплоидных форм кукурузы», яку виконала в Українському ордена Леніна науково-дослідному інституті рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва. В. І. Максимова впровадила в навчальний процес кафедри спецкурс ‹‹Культура рослинних клітин і тканин›› та розділи великого спецпрактикуму з генетики кукурудзи та каріотипування рослин. Вона проводила практичні заняття з цитології і генетики, читала спеціальні курси: «Селекція рослин», «Генетика популяцій», «Основи наукових досліджень», курс «Генетики» на вечірньому відділенні. Разом із співробітниками ВСГІ досліджувала цитогенетичну стабільність (мітоз і мейоз) алополіплоїдів злаків (тритикале); провадила цитологічні та морфогенетичні дослідження сільськогосподарських рослин в культурі in vitro. Значну увагу В. І. Максимова надавала педагогічній та організаторській роботі – керувала студентським гуртком генетиків, готувала студентів до конкурсів, школярів до олімпіад, довгі роки була вченим секретарем кафедри, брала активну участь у створенні філіалу кафедри у ВСГІ.
Кафедра підтримувала тісні зв’язки з ВСГІ. У відділі цитології і генетики, а також у селекційних відділах студенти кафедри проходили виробничу практику, виконували курсові і дипломні роботи. В період навчальних практик студенти під керівництвом викладачів виїздили до Москви, Ленінграда, Києва для ознайомлення з тематикою та методиками проведення досліджень у генетичних лабораторіях МДУ, Ленінградського державного університету ім. М. В. Ломоносова, Інституту генетичної інженерії і клітинної біології (м. Київ) тощо.
З 1984 по 2006 рік на кафедрі працювала к.б.н., доцент Н. Г. Гандирук. В 1986 р. вперше в університеті вона розпочала читати новий загальний курс ‹‹Біотехнологія››, ввела нові спецкурси – ‹‹Біохімічна генетика››, ‹‹Екогенетика людини››, отримала авторське свідоцтво на винахід способу виділення орнітозного антигену. З 1992 року Н. Г. Гандирук налагодила творчі зв’язки біологічного факультету з Рішельєвським ліцеєм при Одеському національному університеті (ОНУ). Активно працювала з обдарованою молоддю, підготувала понад 50 призерів III етапу, 15 призерів IV етапу Всеукраїнської олімпіади з біології. Нею підготовлено три срібних призери Міжнародних олімпіад з біології у Таїланді (1995 р), Швеції (1999) та Бельгії (2001 р.). За активну роботу з обдарованою молоддю та підготовку призерів міжнародних олімпіад їй присвоєно почесне звання ‹‹Заслужений вчитель України››.
Доцент кафедри, старший науковий співробітник, кандидат біологічних наук Січняк Олександр Львович працює на кафедрі з 2000 року. Закінчив кафедру генетики і молекулярної біології ОДУ в 1982 році. В 1988 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Мейотична стабільність тритикале в залежності від способів їх одержання» у ВСГІ.
Наукові інтереси О. Л. Січняка пов’язані з механізмами онтогенетичної та філогенетичної адаптації пшениць після віддаленої гібридизації. Він активно веде результативну науково-дослідну роботу з проблем формування генетичної коадаптації при створенні синтетичних генотипів злаків. В результаті цих досліджень були з’ясовані особливості впливу алоплазми на адаптивні властивості інтрогресивних форм пшениці, на стійкість пшениці до ряду абіотичних (низька температура, засоленість грунту) та біотичних (бура та стеблова іржа, борошниста роса) факторів. З’ясована роль окремих ген-ензимних систем у формуванні адаптивності, особливості стабілізації мейозу у пшенично-чужорідних гібридів. Крім того О. Л. Січняком на кафедрі започатковані роботи з дослідження цитогенетичних ефектів пестицидів на об’єкти захисту. За результатами досліджень ним опубліковано понад 100 наукових робіт, серед яких 20 статей у міжнародних журналах.
О. Л. Січняк читає загальні курси «Генетика популяцій та еволюція», «Медична генетика», спеціальні курси «Цитогенетика», «Генетика та медицина», «Позахромосомна спадковість», «Популяційна генетика», «Популяційна біологія». Ним видано конспекти лекцій зі спеціальних курсів «Позахромосомна спадковість», «Імуногенетика», «Популяційна біологія», а також методичні посібники з «Генетики популяцій» та «Рослинництва». Багато уваги О. Л. Січняк приділяє роботі зі студентською і шкільною молоддю, бере активну участь в організації і проведенні Всеукраїнських шкільних та студентських олімпіад з біології.
Доцент кафедри Хаустова Ніна Дмитрівна закінчила біологічний факультет ОДУ, кафедру біохімії. У 1982 р. почала працювати на кафедрі генетики і молекулярної біології. В 1989 році захитила кандидатську дисертацію за темою «Адаптивный гетерозис и выражение гена Adh у дрозофилы» в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна. Наукові інтереси Н. Д. Хаустової пов’язані з вивченням ролі генного балансу в адаптації дрозофіли до умов довкілля. Читає загальний курс «Молекулярна біологія», спецкурси: ‹‹Основи генетичного аналізу›› та ‹‹Генетика поведінки››. Автор понад 100 наукових та навчально-методичних праць.
Доцент кафедри Андрієвський Олександр Михайлович у 1979 році закінчив кафедру біохімії ОДУ. В 1988 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Лужна пептидгідролаза кишковика та її інгібітори в онтогенезі дрозофіли». У 1993 році був зарахований на посаду доцента кафедри генетики та молекулярної біології, після того, як попрацював на біологічному факультеті інженером та завідувачем лабораторії фізико-хімічних методів дослідження.
Наукові інтереси О. М. Андрієвського пов’язані з дослідженням білкового поліморфізму в популяціях дрозофіли та ролі окремих ген-ензимних систем в онтогенезі дрозофіли та інших біонтів, він є автором понад 90 наукових та науково-методичних публікацій. Багато років співпрацює з Одеським інститутом удосконалення вчителів. Бере активну участь у виховній роботі студентів. З 2017 року О. М. Андрієвський перейшов працювати на кафедру біохімії ОНУ.
Доцент кафедри Мірось Світлана Леонідівна в 1997 році закінчила ОНУ, кафедру генетики та молекулярної біології. В 2003 році захистила кандидатську дисертацію за темою: «Генетическая детерминация устойчивости озимой мягкой пшеницы к возбудителю фузариоза колоса на юге Украины» в Селекційно-генетичному інституті Національному центрі насіннєзнавства та сортовивчення (СГІ НЦНС). В 2004 р. долучилася до викладацького складу кафедри. Проводить наукову роботу в галузі дослідження генетики макроміцетів. Нею налагоджені творчі стосунки з відділом фітопатології та ентомології СГІ НЦНС. Читає загальні курси «Цитологія», «Біотехнологія», а також спецкурси «Генетика людини», «Імуногенетика». На сьогодні автор біля 40 наукових та науково-методичних публікацій.
Доцент кафедри Білоконь Світлана Василівна в 1994 році закінчила біологічний факультет ОДУ, кафедру генетики і молекулярної біології. В 2006 році долучилася до викладацького складу кафедри. В 2007 році захистила кандидатську дисертацію на тему: «Мутации cn и vg и приспособленность генотипов Drosophila melanogaster Meig» в СГІ НЦНС. Наукові інтереси пов’язані з вивченням механізмів онтогенетичної та філогенетичної адаптації Drosophila melanogaster. Читає загальний курс «Молекулярна біологія», спецкурси «Проблеми мутагенезу», «Біохімічна генетика», «Генетичні основи адаптації». На сьогодні автор понад 30 наукових та науково-методичних публікацій.
З 2006 року на кафедрі генетики та молекулярної біології розпочала свою трудову діяльність доцент Задерей Наталія Сергіївна. Вона закінчила кафедру в 1989 році і довгий час працювала в лабораторії біотехнології ВСГІ. У цей період Н.С. Задерей займалася розробкою умов культивування тканин, клітин та органів бобових рослин на штучних поживних середовищах в умовах in vitro. Н.С. Задерей опанувала методи виділення протопластів з мезофілла листа та їх культивування з метою отримання колоній та рослин-регенерантів. У 1992 році Н.С. Задерей вступила до заочної аспірантури на кафедру генетики та успішно закінчила її. У 1997 році Н.С. Задерей захистила дисертацію зі спеціальності «Клітинна біологія» за темою «Культивування тканин і індукція морфогенезу in vitro у еспарцету (Onobrychis sp.)» в Інституті клітинної біології та генетичної інженерії НАН України (м. Київ). З 1999 по 2006 р. Н.С. Задерей працювала вчителем біології в Рішельєвському ліцеї, де підготувала значну кількість призерів обласних та Всеукраїнських олімпіад, за що отримала державну нагороду «Відмінник освіти».
На сьогоднішній день доцент Н.С. Задерей активно працює на кафедрі генетики, розробила курси лекцій з біотехнології, клітинної інженерії, фармакогенетики, молекулярних механізмів диференціації клітин. Наукові інтереси Н.С. Задерей тісно пов'язані з технологіями in vitro. Задерей Н.С. є автором понад 20 наукових праць, у тому числі навчально-методичних посібників «Задачник з генетики та молекулярної біології» (2007), «Біотехнологія рослин» (2015).
Доцент кафедри Алєксєєва (Трочинська) Тетяна Григорівна закінчила біологічний факультет у 2002 році, у тому ж році була прийнята в аспірантуру за спеціальністю «Генетика» під керівництвом доктора біологічних наук, професора Бланковської Т. П. Після закінчення аспірантури у 2005 році залишилася працювати на кафедрі з початку на посаді старшого лаборанта, потім – спеціалістом І категорії. З 2007 по 2011 рік була відповідальним секретарем наукового журналу ‹‹Вісник ОНУ. Серія Біологія››. У 2009 році Алєксєєва Т. Г. захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю «Генетика» на тему: ‹‹Генотипові особливості прояву цитометричних ознак клітин генеративних структур пшениці, жита та їх гібридів››. Напрями наукової діяльності Алєксєєвої Т. Г. зосереджені на генетиці кількісних ознак, генетиці розвитку культурних рослин, цитогенетиці, дослідженні поліморфізму ген-ензимних систем. Т. Г. Алєксєєва викладає спеціальні курси «Генетика індивідуального розвитку» та «Основи генетичного аналізу», вибірковий курс «Рослинництво», проводить практичні заняття з цитології і генетики. Вона є автором більше 40 наукових публікацій.
У 2001-2010 роках працювала філія кафедри генетики на базі Південного біотехнологічного центру у рослинництві НААН України, яким керував академік НААН, д. б. н., професор Ю. М. Сиволап, у складі викладачів – сумісників, які працювали на посадах доцентів: к. б. н. Максимової В. І., к. б. н. Чеботар С. В., д. б. н. Ігнатової С. О., к. б. н. Бальвінської М. С., к. б. н. Кожухової Н. Е., к. б. н. Солоденко А. Є., к. б. н. Балашової І. А. Студенти кафедри виконували у філії курсові, бакалаврські, магістерські роботи, навчались молекулярно-генетичним та біотехнологічним методам дослідження.
У 2011 році для викладацької роботи і поширення молекулярно-генетичних досліджень на кафедру на постійну посаду доцента було запрошено д. б. н. Сабіну Віталіївну Чеботар. Вона у 1988 році закінчила ОНУ, спеціалізувалася на кафедрі генетики та молекулярної біології. Трудову діяльність С. В. Чеботар розпочала у ВСГІ в 1988 р. на посаді старшого лаборанта відділу генної інженерії, там же в 1990-1993 рр. навчалася в аспірантурі, а з 1994 р. працювала науковим співробітником відділу генної інженерії. Після захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук в Інституті молекулярної біології і генетики (ІМБіГ, м. Київ) за темою «Молекулярно-генетический анализ интрогрессии элементов генома эгилопса в геном мягких пшениц» у 1995 році, С. В. Чеботар працювала старшим науковим співробітником відділу генної інженерії СГІ – НЦНС (1996-1999 р.р.). У 1998 році С. В. Чеботар проходила стажування в рамках німецького академічного обміну на кафедрі генетики Інституту біохімії, генетики та мікробіології Університету міста Регенсбург (Німеччина) під керівництвом професора Р. Шмідта, у 2001-2002 р.р. у Генбанку та лабораторії генного і геномного картування Інституту генетики зернових культур м. Гатерслебен (Німеччина) під керівництвом приват-доцента А. Бьорнера і доктора М. Рьодер. У 2004-2007 роках С. В. Чеботар брала участь у міжнародній програмі досліджень, яка проводилася в лабораторії генетики та геноміки злакових культур Національного інституту агрономічних досліджень (INRA) та Університету імені Блеза Паскаля м. Клермон-Ферран (Франція), де виконувала спільні дослідження з відомими у світі науковцями з молекулярної генетики злаків (М. Бернардом, П. Сурдиллем, К. Фьюілле, Дж. Салсе).
У 2009 році С. В. Чеботар захистила докторську дисертацію зі спеціальності «Молекулярна генетика» за темою: «Молекулярно-генетичний аналіз генофонду озимої м’якої пшениці України» в ІМБіГ (м. Київ). У 2010 була обрана членом-кореспондентом Національної академії аграрних наук України. С. В. Чеботар – є автором понад 200 наукових робіт, серед них більше 80 вийшло у закордонних виданнях.
На кафедрі С. В. Чеботар викладає такі дисципліни: «Загальна цитологія», «Геноміка», «Генетична інженерія», «Молекулярні маркери», «Створення та детекція ГМО», «Регуляторні білки та системи клітин», проводить заняття з «Великого спецпрактикуму» з підрозділу «Основи молекулярної генетики». Протягом багатьох років є науковим керівником дипломних робіт студентів та аспірантів.
З 2013 року С. В. Чеботар обіймає посаду завідувача кафедри генетики та молекулярної біології. Під керівництвом С. В. Чеботар на кафедрі розвиваються роботи з молекулярної генетики злаків, а також молекулярно-генетичні дослідження гідробіонтів Чорноморського басейну. Нею у програму «Великого спецпрактикуму», що проводиться на кафедрі, впроваджено навчання студентів сучасним методам ДНК-технології‚ основаним на полімеразній ланцюговій реакції (ПЛР).
В 2016 році к.б.н. Чеботар Г.О. приступила до роботи на кафедрі генетики та молекулярної біології (захист кандидатської дисертації Чеботарь Г.О. на тему «Алелі генів короткостебловості Rht8, Rht-B1, Rht-D1, нечутливості до фотоперіоду Ppd-D1 м’якої пшениці та їх ефекти на агрономічні ознаки» відбувся у 2012 році). Викладає спецкурс «Епігенетика», проводить практичні заняття з «Цитології», «ВСП» для 3 та 4 курсів, а також семінарські заняття з «Молекулярної біології». Сфера наукових інтересів: молекулярна генетика злаків, використання сучасних біотехнологічних підходів для поліпшення злаків, оцінка генетичної різноманітності, молекулярно-фізіологічні аспекти ростових процесів рослин, біоінформатика. Галина Олександрівна є автором 70 наукових публікацій.
У 2017 році до викладацького колективу приєднався доцент, к.б.н., Топтіков Валентин Анатолійович. У 1983 році В. А. Топтіков захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю 03.00.03 – молекулярна біологія під назвою “Взаимодействие экзогенной гомологичной ДНК с изолированными клеточными ядрами из проростков кукурузы”. З тих пір він більше 25 років плідно займався науковою діяльністю у складі Науково-дослідної групи кафедри генетики і молекулярної біології і Науково-дослідної групи Біотехнологічного науково-навчального центру ОНУ. На кафедрі В. А. Топтіков викладає загальні курси “Теорії еволюції”, “Методи молекулярної генетики у генній інженерії”, розділ ВСП “Використання ізоферментного аналізу у популяційній генетиці”. До кола наукових інтересів В. А. Топтікова відносяться генетико-біохімічні механізми адаптивності рослин і тварин. Усього за результатами досліджень опубліковано понад 70 наукових публікацій, із них біля 15 у наукових міжнародних виданнях.
Нині викладацький склад кафедри нараховує 2 доктори і 7 кандидатів наук. Кафедра забезпечує загальні курси: «Генетика», «Загальна цитологія», «Молекулярна біологія», «Медична генетика», «Генетика і медицина», «Теорії еволюції», «Геноміка», «Методи молекулярної біології у біотехнології», «Біотехнологія», «Екологічна генетика та фармакогенетика», «Генетика популяцій та еволюція», «Рослинництво», «Біоетика та біобезпека». Крім того, кафедра забезпечує читання низки спеціальних дисциплін: «Основи генетичного аналізу», «Молекулярні процеси еволюції», «Біохімічна генетика», «Проблеми мутагенезу», «Цитогенетика», «Молекулярні маркери», «Генетична інженерія», «Генетика людини», «Генетика вірусів та бактерій», «Генетичні основи селекції», «Генетика поведінки», «Імуногенетика», «Позахромосомна спадковість», «Фармакогенетика», «Молекулярна генетика», «Створення та детекція ГМО», «Регуляторні білки та системи клітин».
З середини 1990-х років на кафедрі під керівництвом В. М. Тоцького працює держбюджетна наукова група у складі висококваліфікованих науковців – молекулярних біологів, біохіміків – к. б. н. В. А. Топтікова, к. б. н. Л. Ф. Дьяченко, к. б. н. О. М. Єршової. За роки роботи у складі держбюджетної наукової групи співробітники виконали дослідження майже з тридцяти фундаментальних тем та прикладних розробок. Основні напрями цих досліджень пов’язані з вивченням адаптивних комплексів генів у особин популяції за конкретних умов існування, генетико-біохімічних особливостей онтогенезу рослин. Науковцями групи обґрунтовано використання систем ізозимів загально-клітинних ферментів для прогнозування адаптивних можливостей сільськогосподарських культур, розроблено та успішно впроваджено у практику технологію оптимального культивування in vitro тканинних експлантів сортів картоплі, суниці садової, алое і гвоздики.
В даний час наукова група вивчає генетико-біохімічні і морфометричні особливості чорноморської рапани Rapana venosa, як небезпечного інвазійного виду, з метою оцінки ступеня адаптивності цього молюска до умов Чорного моря і визначення перспективи використання показників стану популяцій цієї тварини для загальної оцінки стану екосистеми. За час існування наукової групи її науковцями опубліковано 80 праць, з них близько 10 – за кордоном.
Таким чином, основні напрями наукових досліджень кафедри присвячені таким проблемам:
- Пристосованість та стан ген-ензимних систем Drosophila melanogaster з експериментальних і природних популяцій;
- Динаміка генетичної структури досліджуваних популяцій Drosophila melanogaster при довготривалому впливі екологічних чинників;
- Взаємодія генів та їх коадаптація за добору у представників природних і експериментальних популяцій рослин і тварин;
- Аналіз експресії структурних генів ферментів та інших білків за умов онтогенетичної і філогенетичної адаптації рослин і тварин;
- Експресивність структурних генів рослин за природної і штучної поліплоїдії;
- Цитогенетичні та цитоембріологічні прояви кількісних ознак у рослин;
- Моніторинг мутагенних ефектів пестицидів на модельних об’єктах і сільськогосподарських культурах;
- Поліморфізм ген-ензимних систем в популяціях окремих гідробіонтів Чорноморського басейну;
- Стан ген-ензимних систем та адаптаційні властивості лікарських базидіоміцетів;
- Молекулярно-генетичний аналіз генофонду озимої м’якої пшениці України та споріднених злаків.
Слід зазначити, що якісна підготовка спеціалістів, магістрів та аспірантів, а також виконання планових наукових досліджень кафедри значною мірою забезпечуються якісною і кваліфікованою працею навчально-допоміжного персоналу кафедри Мірось З. В., Стрельцової Н. А., Казур Т. В. та інших.
З метою забезпечення студентів базами практики для виконання курсових, бакалаврських та магістерських робіт, а також для виконання спільних досліджень кафедра уклала угоди з провідними науково-дослідними установами Національної академії аграрних наук України – СГІ НЦНС‚ Національним науковим центром – «Інститутом виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова».
Проблему вивчення поліморфізму та адаптивного потенціалу окремих гідробіонтів Чорного моря кафедра вирішує у співробітництві з кафедрою гідробіології.
Крім того, науковці кафедри співпрацюють з вченими Одеського національного медичного університету, Науково-дослідного інституту молекулярно-генетичної та клітинної медицини, відділом молекулярної генетики; кафедрою загальної та молекулярної генетики біологічного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка; з кафедрою генетики Харківського національного університету імені В. Н. Каразина, з кафедрою генетики і біотехнології Львівського національного університету імені І. Франка.
