54 роки свого життя С. П. Бевзенко віддав безперервній праці у вищій школі. Він підготував десятки докторів та кандидатів філологічних наук, сотні висококваліфікованих фахівців. З вересня 1962 по серпень 1982 р.
С. П. Бевзенко працював у Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова на посаді професора кафедри української мови, обіймав посаду завідувача цієї кафедри.
Народився Степан Пилипович 7 серпня 1920 р. у с. Станіславівка (неофіційна назва Текліївка) Оксанинської волості Уманського повіту Київської губернії (нині – Новоархангельський р-н Кіровоградської обл.) у родині коваля Бевзенка Пилипа Яковича та Марії Дмитрівни з Поліщуків. У рідному селі 1927 р. він розпочав своє навчання в початковій школі; згодом були Оксанинська школа колгоспної молоді (1932 – 1935) та Уманський педагогічний технікум (1935 – 1938). У 1938 р. С. П. Бевзенка як кращого випускника технікуму зарахували студентом філологічного факультету Одеського університету, де він з великим інтересом та наполегливістю вивчав лінгвістичні та літературознавчі дисципліни. Зі вступом до університету розпочався новий етап у становленні майбутнього вченого-філолога. Однак війна, яка невдовзі розпочалася, внесла свої корективи в життя студента Бевзенка. Влітку 1941 р. після закінчення ІІІ курсу він стає курсантом Одеського артилерійського училища, а з 2 лютого 1942 р. лейтенанта С. Бевзенка направляють на фронт, де в запеклих боях на Новгородщині він отримує важке поранення і лише дивом залишається живим. У грудні 1943 р. після тяжких тривалих лікувань у багатьох шпиталях С. П. Бевзенко відшукав у евакуації, у м. Байрам-Алі в Туркменії, рідний університет, де продовжив навчання. Навесні 1944 р. зі своїм університетом він повернувся до Одеси. У квітні 1945 р. завершив навчання і був залишений – як талановитий і найкраще підготовлений випускник – для викладання в університеті та навчання в аспірантурі. Предметом свого наукового дослідження С. П. Бевзенко обрав синтаксис українських літописів ХVІІ ст. Його науковим керівником став А. А. Москаленко. Після завершення аспірантської підготовки наприкінці 1948 р. С. П. Бевзенко отримав призначення на роботу в Ужгородський університет, де й розпочав свою трудову діяльність.
Можна виокремити три основні етапи творчої діяльності С. П. Бевзенка:
- перший етап – завідування кафедрою української мови Ужгородського університету (1950 – 1962 рр.);
- другий етап – плідна праця на посаді завідувача кафедри української мови Одеського університету (вересень 1962 р. – серпень 1981 р.);
- третій етап – робота на посаді завідувача кафедри мовознавства і методики викладання мови Київського педагогічного інституту (вересень 1982 р. – серпень 1991 р.), а також на посаді професора кафедри української мови цього ж навчального закладу (вересень 1991 р. – 1999 р.).
Працюючи в Ужгородському університеті, учений захистив у 1950 р. кандидатську дисертацію на тему «Спостереження над синтаксисом українських літописів ХVІІ століття». Обрати цю тему дисертаційного дослідження порадив йому його науковий керівник А. А. Москаленко – відомий історик мови та діалектолог.
У 1960 р. у співавторстві з Й. О. Дзендзелівським та П. П. Чучкою С. П. Бевзенко написав «Програму для збирання матеріалів до діалектологічного атласу українських говорів Закарпатської області УРСР». Відсутність підручників і посібників з історичної граматики спонукала С. П. Бевзенка до написання книги «Нариси історичної граматики української мови. Морфологія» (1953), яку схвально зустріли українські мовознавці.
В 1960 р. у Закарпатському обласному видавництві вийшла друком одна з найвагоміших праць С. П. Бевзенка – наукова монографія «Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та словотвору)», що через два роки була успішно захищена як докторська дисертація. У рецензії на книгу акад. Л. А. Булаховський написав: «В українській філологічній науці вона – значне явище, вдалий підсумок того, над чим вели працю у другій половині ХІХ і впродовж всього нашого століття». Появу монографії привітали й високо оцінили Ю. В. Шевельов, О. С. Мельничук та інші відомі мовознавці. Майже через 40 років після виходу у світ цієї книги проф. П. Ю. Гриценко, учень С. П. Бевзенка, відзначить: «Багатство й надійність матеріалу «Історичної морфології» одразу впало в око дослідникам… З праць на цю тематику «Історична морфологія» С. П. Бевзенка, мабуть, чи не найчастіше цитована; можна стверджувати, що вона досі стабільно зберігає коло зацікавлених читачів. Свідченням цього можуть служити численні покликання на книгу». Для багатьох науковців, викладачів монографія залишається настільною книгою, а для студентів філологічних факультетів завдяки простоті й доступності викладу в ній складного матеріалу – найкращим підручником з «Історії української мови».
Одеський період життя С. П. Бевзенка також відзначається появою багатьох ґрунтовних досліджень. До Одеси вчений переїхав після захисту докторської дисертації. До кола наукових зацікавлень професора долучаються проблеми ономастики, про що свідчать такі праці: «Словотворчі типи українських прізвищ Середнього Подніпров’я в ХVІІ ст.» (1964), «Морфологічний склад гідронімів басейну Південного Бугу» (1965), «Українські прізвища Середньої Наддніпрянщини в ХVІІ ст. (Чигиринський, Черкаський, Корсунський полки)» (співавтори Волочанська Л., Мефодовський С., Олійникова В., 1969 р.), «Словотворчі типи прізвищ давньої Полтавщини (Полтавський, Миргородський, Кропив’янський полки)» (співавтори Бурдейна З., Кістрінь Л., Русова В., 1969 р.).
Під керівництвом і за безпосередньої участі С. П. Бевзенка укладено перші в українській лексикографії обернені словники: «Інверсійний словник української мови» (1971 – 1976) за реєстром перекладного «Українсько-російського словника» в 6-ти томах та «Інверсійний словник української мови» (1985) за «Словником української мови» в 11-ти томах.
Одеський період творчої діяльності С. П. Бевзенка засвідчує, що професора продовжують цікавити проблеми української діалектології, вони в цей період висуваються на перший план у порівнянні з проблемами історії мови. С. П. Бевзенко пише низку статей, присвячених проблемам діалектології. Дослідник друкує кілька оновлених програм з курсу української діалектології для студентів філологічних факультетів та кілька навчальних посібників з української діалектології: «Вступ до української діалектології. Конспект лекцій для студентів» (1965), «Практичні заняття з української діалектології» (1970), «Українська діалектологія. Фонетика. Навчальний посібник» (1974), «Діалектні групи і говори української мови» (1975), «Українська діалектологія (методичні вказівки)» (1978), «Українська діалектна морфологія» (співавтори Назарова Т. В., Закревська Я. В., Ковалик І. І. та ін., 1969).
Логічним продовженням і успішним завершенням роботи над посібниками та підручниками з української діалектології для вищої школи стало видання двох праць – підручника «Українська діалектологія» (1980) та посібника «Українська діалектологія. Збірник вправ та завдань» (1987), які до цього часу вважаються одними з найкращих і ще довго допомагатимуть студентам у вивченні діалектних явищ.
Під час роботи в Одеському університеті С. П. Бевзенко не обмежувався лише дослідженням проблем словотвору та української діалектології. Його продовжували цікавити проблеми історії мови. Про це свідчить публікація низки статей та видання методичних посібників: «Збірник текстів для практичних занять з історичної граматики української мови» (співавтор Самійленко Л. О., 1978 р.), «Збірник текстів для практичних занять з історичної граматики української мови» (співавтори Пелех Г. Ф., Самійленко Л. О., 1979 р.), «Історія української мови. Методичні рекомендації до курсу історичної граматики української мови» (1981). Разом з А. П. Грищенком та Т. Б. Лукіновою С. П. Бевзенко був співавтором об’ємної праці «Історія української мови» (1978).
Професор дуже любив роботу зі студентською аудиторією, процес читання лекцій, проведення практичних занять, спецкурсів, спецсемінарів. Тому написання навчально-методичних праць для нього було такою ж необхідністю, як і робота над науковими дослідженнями. В особистості професора Бевзенка завжди поєднувалися науковець і викладач, тому зовсім не випадково, що, наприклад, його наукова монографія «Історична морфологія» стала для студентів підручником. У цьому – ще одна ознака наукового дискурсу мовознавця.
Під час роботи в Одеському університеті С. П. Бевзенко був редактором багатьох неперіодичних видань, а також методичних посібників, укладених його колегами – викладачами кафедри української мови, був членом редколегії періодичного видання – міжвідомчого наукового збірника «Українське мовознавство».
Київський період життя дослідника ознаменувався виходом на перший план зацікавлень професора проблемами синтаксису та історії українського мовознавства. Результатом такого зацікавлення С. П. Бевзенка був вихід друком праці «Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови» (1991). Скромно поіменована навчальним посібником, книга, безперечно, заслуговує назви «монографія». У ній висвітлюються питання історіографії мовознавчої україністики, що охоплюють процес розвитку лінгвістичних досліджень в Україні, починаючи від зародження вчення про мову в Київській Русі і закінчуючи станом цієї науки в кінці ХХ ст.
Зацікавлення професора проблемами синтаксису дало поштовх до написання кількох важливих праць: «Структура складного речення в українській мові. Навчальний посібник» (1987), «Структура односкладного речення в українській мові» (співавтор Семеренко Г. В., 1991 р.), розділів «Складне речення», «Складні синтаксичні конструкції», «Конструкції з чужим мовленням», «Складне синтаксичне ціле» в підручнику «Сучасна українська мова» за редакцією М. Я. Плющ (1994).
Слід зауважити, що і після припинення у 1999 р. викладацької діяльності дослідник не перестав цікавитися проблемами мовознавства, якому присвятив усе своє свідоме життя. Свідченням того, що С. П. Бевзенко завжди перебував у вирі наукових подій, був вихід у світ двох праць професора вже після його смерті у 2005 р. Книгу «Сучасна українська мова. Синтаксис», підготовлену у співавторстві з Л. П. Литвин та Г. В. Семеренко, видавництво «Вища школа» опублікувало через кілька місяців після того, як не стало С. П. Бевзенка, а посібник для студентів-філологів «Вступ до мовознавства. Короткий нарис» це видавництво надрукувало у 2006 р.
Вражає працелюбність професора: на його рахунку, окрім наукових та навчально-методичних праць, – не одна сотня опублікованих та рукописних рецензій на наукові монографії, навчальні посібники, докторські та кандидатські дисертації, а також відгуків на автореферати докторських та кандидатських дисертацій. С. П. Бевзенко завжди готовий був ділитися своїми знаннями з учнями. Його аспірантами були П. М. Лизанець (згодом – доктор філологічних наук, спеціаліст у галузі української діалектології, лінгвогеографії, унгаристики, міжмовних контактів), В. Німчук (згодом – член-кореспондент НАН України, спеціаліст у галузі української діалектної дериватології, історії мови і мовознавства, ономастики, текстології та міжмовних контактів), П. Ю. Гриценко (згодом – директор Інституту української мови НАН України, відомий діалектолог), діалектологи Т. М. Шевченко, Л. О. Яропуд, дериватолог, історик мови та синтаксист О. І. Бондар, лінгвостилісти М. М. Фащенко, А. Л. Порожнюк, Т. Б. Гриценко, ономасти Т. Д. Братушенко, В. П. Трощинський, В. В. Лучик, історики мови В. О. Крашаниця, А. М. Пугач та багато інших. Кожному зі своїх учнів професор готовий був віддати не лише частку своїх знань, а й частку свого серця. Для кожного з них він знаходив добрі слова – слова підтримки і наснаги. Степан Пилипович, як дуже мало хто, по-справжньому любив людей.
С. П. Бевзенко – мужня людина, і не лише тому, що він був учасником війни. Заняття історикомовною проблематикою, яка була пріоритетною в його науковій діяльності, вимагало мужності повсякчас. Доба тоталітарного режиму диктувала свої правила, відхилення від яких переслідувалось і жорстоко каралося. Зауважмо у зв’язку з цим, що, скажімо, «Історична морфологія української мови» писалась у 1955 – 1957 рр. Дослідження діалектних особливостей української мови, які засвідчують самобутність її розвитку, тогочасна влада теж тримала під пильним наглядом.
Науковий та навчально-методичний спадок С. П. Бевзенка – це не лише глибоке джерело знань для мовознавців-дослідників, викладачів, студентів, це ще й матеріал для наукових пошуків та роздумів, щедро засіяний ідеями талановитого вченого.
Людина живе до того часу, поки живе пам’ять про неї. Вдячність і повага до вельмишановного Професора живуть у серцях його учнів, а праці С. П. Бевзенка допомагають і допомагатимуть відкривати широкі обрії мовознавчої науки.
