Одеський національний університет імені І. І. Мечникова – провідний науково-освітній центр сучасної України, перший вищий навчальний заклад в південному регіоні країни. Витоки університетської освіти на півдні України сягають початку ХІХ ст., а точніше 1817 року часу заснування знаменитого Рішельєвського ліцею. Виникнувши як закритий навчальний заклад для дворянських дітей, на початку третього десятиліття існування завдяки реформам попечителя Д. М. Княжевича ліцей за структурою і змістом освіти наблизився до університетської системи. Потужного імпульсу на шляху перетворення ліцею в університет надав відомий вчений М. І. Пирогов, що в середині 1850-х років перебував на посаді попечителя Одеської навчальної округи, а завершення процесу відбулося вже наступного десятиліття.  

 

Імператорський Новоросійський університет відчинив двері для перших студентів 1(13) травня 1865 року у складі трьох факультетів – історико-філологічного, фізико-математичного та юридичного, а 1900 року започатковано медичний факультет. З часу відкриття Новоросійський університет став флагманом науки та вищої освіти, відігравав значну роль у суспільному житті міста та регіону. Значне місце в навчальній роботі університету займали навчально-допоміжні установи: викладацька та студентська Пироговські бібліотеки, Палеонтологічний та Зоологічний музеї, Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад, Гідробіологічна станція, лабораторії та кабінети.  Активно діяли Новоросійське товариство природознавців, Історико-філологічне товариство при ІНУ та Одеське бібліографічне товариство, члени яких брали участь в організації та проведенні вітчизняних і зарубіжних наукових з’їздів. У перші роки обличчя університету визначали вчені, які згодом стали  «золотим надбанням» світової науки: майбутній лауреат Нобелевської премії мікробіолог І. І. Мечников, математик Олександр Ляпунов, фізик Федір Шведов, фізіолог Іван Сеченов, офтальмолог  Володимир Філатов, історик Федір Успенський, славіст Віктор Григорович. 

 

Після лютневої революції 1917 року й жорстокої боротьби різноманітних урядів Новоросійський університет проіснував недовго – до 1920 року, коли був розформований у зв’язку з ліквідацією університетської освіти в радянській Україні. На базі університету було сформовано три самостійні інститути: медичний, фізико-математичний і гуманітарно-суспільний. Два останніх внаслідок чергових реорганізацій було включено до Одеського інституту народної освіти, який і став прямим спадкоємцем ІНУ. З Одеським інститутом народної освіти пов’язані імена багатьох відомих світовій спільноті вчених: О. К. Алексєєв, Б. В. Варнеке, М. М. Ланге, М. Г. Лігнау, Б. М. Ляпунов, Ю. Г. Оксман, С. Л. Рубінштейн, М. Є. Слабченко, Г. І. Танфільєв, І. Ю. Тимченко, Є. М. Щепкін. Втім, на початку 1930-х років вища школа України опинилася в кризовому стані, що і зумовило поворот до відновлення університетів.

 

1 вересня 1933 року університет в Одесі відновив свою діяльність у складі трьох факультетів. Кількість факультетів з часом збільшилася і за статутом 1939 року в Одеському державному університеті функціонувало 6 факультетів: історичний, філологічний, фізико-математичний, біологічний, географічний і хімічний. У цей непростий час в університеті працювала 51 кафедра, центрами навчальної та наукової роботи були Ботанічний сад, Науково-дослідний інститут фізики, Астрономічна обсерваторія, бібліотека та інші підрозділи. В ОДУ працювала значна кількість видатних вчених, чиї імена були пов’язані ще з Новоросійським університетом та ОІНО. Славу університету примножили три президенти Академії наук України – Володимир Липський, Данило Заболотний, Олександр Богомолець, хімік В. Д. Богатський, зоолог Д. Третьяков, географ О. П. Сухов, астроном К. Д. Покровський, психолог Д. Г. Елькін, археолог М. Ф. Болтенко.

 

Чергові випробування випали університетським викладачам і студентам в роки Другої світової війни. У липні 1941 року Одеський державний університет завдяки ректору М. П. Савчуку був евакуйований: спочатку до Бердянська, Краснодара, далі – до Майкопа і Байрам-Алі. Протягом 38 місяців евакуації в університеті відбулося три випуски, кількість студентів коливалася від 250 до 500. А в цей час в окупованій Одесі румунською владою був створений Universitatea din Odesa, який розташовувався в будівлях ОДУ. Частина викладачів і студентів, що за різних обставин не встигли виїхати з Одеси, працювали і навчалися у створеному окупаційною адміністрацією університеті. Університет нараховував понад дві тисячі студентів, а ректором був професор П. Г. Часовников. Він та більшість викладачів (у тому числі професори В. Ф. Лазурський, Б. В. Варнеке, К. Д. Покровський), що працювали в Universitatea din Odesa, були репресовані після повернення радянської влади.

 

Одеський державний університет відновив свою роботу в Одесі 21 квітня 1944 року, а у 1945 році йому присвоєне ім’я всесвітньовідомого вченого, Нобелівського лауреата І. І. Мечникова, що для колективу закладу стало символом переходу від воєнних випробувань до мирної праці і нових наукових досягнень. Відновлений університет об’єднав науково-педагогічні кадри та студентів більшості вищих навчальних закладів Одеси. За видатні заслуги в підготовці фахівців в 1965 році ОДУ був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1978 році включений в перелік провідних університетів СРСР. До кінця 1980-х років університет складався з 9 факультетів: фізичний, механіко-математичний, хімічний, біологічний, геолого-географічний, історичний, юридичний, філологічний, романо-германської філології. Виростали нові університетські будівлі, зростала кількість студентів, відбувалися структурні зміни, побільшало кафедр і спеціалізацій. До університету входили Науково-дослідний інститут фізики, Астрономічна обсерваторія, новостворений обчислювальний центр і 17 проблемних та науково-дослідних лабораторій, Ботанічний сад, Палеонтологічний, Зоологічний та Петрографо-мінералогічний музеї. Університет мав підготовчий відділ, курси підвищення кваліфікації, відділ аспірантури. Успіхи в науці та освіті зробили Одеський державний університет імені І.І.Мечникова одним із лідерів вищої школи УРСР. 

 

Змістовно нова сторінка в історії ОДУ імені І. І. Мечникова розпочалася з 1991 року. Нові соціально-економічні та суспільно-політичні умови, що склалися в Україні з проголошенням державної незалежності, привели університет до зростання й інтеграції у світовий освітянський простір. Одним з першочергових завдань стала оптимізація і вдосконалення організаційної структури відповідно до умов інтеграції в європейський освітній та науковий простір. Створюються нові кафедри, науково-дослідні та навчальні підрозділи. Зароджуються й розвиваються процеси інтеграції підрозділів. За ректорства професора І. П. Зелінського (1987–1995) на базі найбільших факультетів створюються інститути. Під керівництвом наступних ректорів – професорів В. А. Сминтини (1995–2010) та І. М. Коваля (з 2010) – застосовано низку концептуальних підходів у менеджменті, спрямованих на розширення самостійності дій та ініціативи, участь вищої школи в ринкових відносинах, піднесення загальної культури і професійної компетенції майбутніх фахівців. В 2000 році Указом Президента України університету було надано статус національного. Переживши трансформації 1990-х років, він впевнено включився в процес інтеграції до світового освітянського простору: за високі досягнення в галузі освіти й міжнародного співробітництва в науці ОНУ отримав запрошення до Європейської асоціації університетів (EUA, 1991), а згодом і до Світової асоціації університетів (IAU, 1995) при ЮНЕСКО. Ректори університету з того часу і понині є членами Конференції ректорів європейських університетів (CRE). Колектив ОНУ взяв активну участь в діяльності таких всесвітньо відомих міжнародних організацій, як Німецька служба академічних обмінів (DAAD), фонди Фулбрайта та Маскі (США), у програмах ЮНЕСКО, Європейського союзу TEMPUS (TAСIS), INTAS, уряду США (CRDF), у спільних програмах з посольствами Великобританії, США, Італії, ФРН, Франції та ін.

 

Визнанням заслуг університету у роки незалежності України є вручення йому у 2003 році Почесної грамоти Кабінету Міністрів. П’ять разів поспіль (2005–2009) ОНУ був удостоєний почесного звання «Лідер сучасної освіти», а у 2010 році – гран-прі у рейтинговому конкурсі на виставці «Сучасна освіта в Україні», організованій МОН України та НАПН України. Протягом 2011–2014 років вже вчетверте університет отримує почесне звання «Лідер наукової та науково-технчної діяльності» та гран-прі у номінації «Ефективність науково-дослідної роботи вищого навчального закладу». Крім того, в 2014 році ОНУ посів IV місце у рейтингу вищих навчальних закладів України за показниками наукометричної бази даних Scopus.

 

Нині ОНУ — це більш ніж десятитисячний корпус тих, хто навчається, й півтори тисячі тих, хто навчає. Серед останніх — понад 20 академіків і членів-кореспондентів державних та галузевих академій, 18 заслужених діячів науки, освіти, культури, 12 лауреатів державних премій та інших премій державного рівня, майже 120 докторів наук, професорів, понад 600 кандидатів наук, доцентів, які працюють на майже 100 кафедрах. Щороку університет проводить кілька десятків міжнародних конференцій, публікує декілька сотень монографій, підручників та навчальних посібників та тисячі наукових статей.