Історичний нарис кафедри всесвітньої історії

Кафедра всесвітньої історії створена на факультеті історії та філософії у 2019 році, проте має міцну і давню традицію, що уходить корінням в епоху заснування Новоросійського університету в Одесі. Вже в університетському уставі 1863 р. на історико-філологічному факультеті передбачалося створення чотирьох історичних кафедр: всесвітньої історії (тоді – «загальної» истории), російської історії, історії церкви та теорії і історії мистецтв. На всіх чотирьох кафедрах викладалися дисципліни та досліджувалися питання, що тепер входять до сфери інтересів кафедри всесвітньої історії. Але саме кафедра «загальної історії» займалася питаннями вивчення та викладання світового історичного процесу.

З колишніх співробітників Рішельєвського ліцею, що був попередником ліцею, на службі в університеті в якості доцента кафедри загальної історії залишився П.К. Брун, відомий дослідник античного та середньовічного минулого Північно-Західного Причорномор’я. Він був екстраординарним професором всесвітньої історії у 1869-1871 рр., але продовжував викладати на факультеті як заслужений професор до 1879 р.

У 1867 р. ординарним професором кафедри був запрошений вихованець Гейдельберзького та Дерптського університетів О.Г. Брікнер. Він досліджував історію Великої Французької революції, заклавши традицію вивчення цієї теми в університеті. Працював він також над історією Німеччини ХVI-ХVII ст. На кафедрі загальної історії О. Брікнер залишався до 1871 р., коли перейшов професором російської історії до Дерптського університету. У 1878 р. ординарним професором кафедри обрано випускника Московського університету О.С. Трачевського. До своєї відставки у 1890 р. він викладав курси нової, новітньої історії та історії давнього Сходу. Він був автором низки підручників з російської та всесвітньої історії, у наукових працях досліджував в першу чергу історію міжнародних відносин ХVIII ст. Ф.І. Успенський, вихованець Санкт-Петербурзького університету, працював 20 років в Новоросійському університеті (1874-1894), а в 1895 р. став директором заснованого ним Російського археологічного інституту в Константинополі. Він читав курси з історії стародавнього світу та середніх віків, історії Візантії, створив школу візантиністів та зробив університет на певний час провідним центром з візантиністики в імперії. У 1889 р. він очолив створене при Новоросійському університеті Історико-філологічне товариство. З 1891 р. на посаду ординарного професора й, одночасно, декана історико-філологічного факультету був призначений професор Харківського університету В.К. Надлер, котрий читав курси з історії середніх віків, нового та новітнього (ХIХ ст.) часу до своєї смерті у 1894 р.

За часів професорства Ф.Успенського та О. Трачевського на кафедрі з’явились приват-доценти Г.Є. Афансьєв та Ф.С. Режабек. Спеціаліст з соціально-економічної історії Франції ХVIII ст., учень О. Брікнера, Г. Афансьєв рано полишив історичну науку, та з 1894 р. очолив київську контору Державного банку, а в листопаді-грудні 1918 р. обіймав посаду міністра закордонних справ в уряді П. Скоропадського. Натомість антикознавець, дослідник Маркоманських воєн, чех Ф. Режабек до 1906 р. залишався приват-доцентом Новоросійського університету та завідував історико-філологічним кабінетом. Лише 1906 р. він був обраний екстраординарним професором Ніжинського історико-філологічного інституту.

У 1894-1897 рр. екстраординарним професором по кафедрі всесвітньої історії працював майбутній академік Р. Ю. Віппер, спеціаліст з історії стародавнього світу та середніх віків. Зокрема його магістерська дисертація була присвячена темі «Церква та держава у Женеві XVI століття в добу кальвінізму». У 1897 р. Р. Віппера ненадовго в якості ординарного професора кафедри замінив Р.Ф. Гаусман. А у 1898 р. до Одеси перейшов професор Ніжинського історико-філологічного інституту Є.М. Щепкін. Він займався вивченням історії середніх віків та нової історії, зокрема розробляв варязьку тематику з історії Русі, міжнародні стосунки Росії у ХVII та ХVIII століттях. Активно долучався до політичного життя, від партії кадетів був обраний до Державної Думи.

Недовгий час на межі ХIХ та ХХ століть приват-доцентом кафедри всесвітньої історії був дослідник французького абсолютизму П.М. Ардашев. Після арешту Є. Щепкіна та виїзду Ф. Режабека до Ніжина певний час кафедра була позбавлена кадрів взагалі. Але 1907 р. на посаду приват-доцента до Одеси запросили вихованця Санкт-Петербурзького університету В.Е. Крусмана, дослідника епохи Відродження та Реформації у країнах Західної Європи, особливо Англії. 1916 року він був обраний екстраординарним професором, але у 1917 р. перейшов до Пермського університету.

Один рік (1910-1911) тривала праця приват-доцентом вихованця одеського історико-філологічного факультету, учня Є. Щепкіна, спеціаліста з історії середньовічного англійського міста, активного діяча одеської «Просвіти» та «Одеського українського клубу» І.М. Бондаренка.

З 1911 р. в якості приват-доцента, а в 1918-1920 рр. – ординарного професора кафедри загальної історії в університеті працював П.М. Біциллі, перший одесит та вихованець Новоросійського університету на чолі кафедри. Близький до петербурзької культурологічної школи, П. Біциллі зосередив свої дослідницькі інтереси в сфері історії культури середньовіччя та середньовічної ментальності.

Співробітники філологічних кафедр також робили свій внесок у вивчення всесвітньої історії. Паралельно з кафедрою загальної історії питання історії слов’янських країн досліджувалися та викладалися по кафедрі слов’янської філології. У 1865-1876 рр. її очолював В.І. Григорович, перший декан історико-філологічного факультету. Він вивчав історію та літературу Болгарії, Сербії та Візантії, заклавши підвалини слов’янознавства та візантинознавства в університеті. Подальший розвиток слов’янознавства пов’язаний з іменами О.О. Кочубинського (історія Польщі), І.В. Ягіча, М.Г. Попруженка (болгаристика) та Б.М. Ляпунова, а також історика і правознавця Ф.І. Леонтовича.

Професор римської словесності В. Н. Юргевич, дослідник епіграфічних пам’яток та нумізматики на матеріалах Північно-Західного Причорномор’я, був деканом історико-філологічного факультету у 1868-1871 рр. та професором до 1877 р. У 1886-1911 рр. професором по кафедрі класичної філології працював відомий археолог та історик античного світу Е.Р. фон Штерн, багаторічний очільник археологічних досліджень Тіри та Березані, один із перших дослідників пам’яток Трипільської культури. У 80-90-і рр. ХIХ ст. досліджував міфологічну складову культури давньої Еллади професор Л.Ф. Воєводський. Фундатором історії візантійського мистецтва став Н.П. Кондаков, приват-доцент з 1870 р. та професор у 1877-1888 рр. кафедри історії та теорії мистецв. Історії античного театру присвятив свої дослідження професор класичної філології з 1910 р. Б.В. Варнеке, котрий залишався в університеті в усі роки його важких трансформацій протягом 1920-30-х та в часи окупації у 1941-1944 рр.

1900 року в Новоросійському університеті відкрилася окрема кафедра середньогрецької (візантійської) філології, друга візантологічна кафедра у світі після відповідної кафедри Мюнхенського університету. Екстраординарним професором по цій кафедрі став уродженець Фессалонік, дослідник творчості Феодора Продрома, Сінодій Пападімітріу, котрий викладав класичну та середньовічну грецьку мову та літературу в університеті аж до 1919 року.

Після остаточного захоплення влади в Одесі більшовиками у 1920 р. університет полишили багато видатних науковців, які спеціалізувалися в галузі всесвітньої історії. Б.В. Біциллі та М.Г. Попруженко виїхали до еміграції та ще довгі роки були професорами Софійського університету в Болгарії. Повернувся на батьківщину С. Пападімітріу. Є.М. Щепкін зіграв неоднозначну роль у буремних подіях в історії Одеси 1919-1920 років, зайнявши посаду комісара народної освіти в часи більшовицької влади у місті. Тоді ж повернувся до професури університету але 1920 р. помер.

Викладання всесвітньої історії сконцентрувалось у двох навчальних закладах: в Інституті народної освіти, який готував вчителів середньої школи, та в Гуманітарно-суспільному інституті, котрий готував фахівців вищої школи. Серед інших кафедр ІНО існували кафедра історії культури та кафедра загальної історії. Після ліквідації на початку 1921-1922 навчального року Гуманітарно-суспільного інституту, до ІНО було приєднане його історико-соціологічне відділення включно із секціями російської та загальної історії, а також історичним семінарієм. Кабінет історії витонченого мистецтва та античної культури і археологічний кабінет перейшли до щойно заснованого Археологічного інституту, котрий існував до 1922 р. Курси з римської культури та епіграфіки в ньому читав С. Дложевський, історію античної культури – М. Мандес, мистецтво доби Відродження – О. Шпаков.

У складі Інституту народної освіти вважалось особливо актуальним вивчення буржуазних революцій, зокрема Великої французької революції та Паризької комуни, що були в центрі уваги О.Л. Вайнштейна. Він викладав в ІНО та відновленому Одеському державному університеті курси з історії середніх віків та нової історії від 1922 до 1935 р. Питаннями соціально-економічної історії Франції займався професор К.П. Добролюбський, учень Є. Щепкіна.

У 1934 р. після відновлення роботи університету при ньому знову був відкритий історичний факультет. В його складі діяли кафедри історії стародавнього світу та археології, історії середніх віків, нової та новітньої історії. Незадовго перед війною зі складу кафедри нової та новітньої історії було виділено кафедру історії колоніальних та залежних країн. У післявоєнний період знову функціонувала кафедра всесвітньої історії. Її очолював К.П. Добролюбський, а з 1953 р. – професор К.Д. Петряєв, котрий організував дослідницьку школу з проблем теорії та методології історичного пізнання, історії та історіографії Німеччини, автор двотомного навчального посібника «Курс лекцій з історії Німеччини, Франції, Англії та США 1891-1914 рр.». Традиція вивчення історії Франції була продовжена В.С. Алексєєвим-Поповим, І.В. Зав’яловою, Н.І. Владіміровою. Історію робітничого руху в США досліджував доцент А.Я. Гансов, історію південних та західних слов’ян – А.З. Яровий, історію країн Сходу – доцент М.Є. Беркович, історію та історіографію міжнародних відносин та зовнішню політику США – доцент С.Й. Аппатов. Паралельно у 1944-1952 рр. діяла кафедра історії стародавнього світу та археології, яку очолював А.Г. Готалов-Готліб, чиї наукові дослідження проводились переважно в царині педагогіки. У 1963 р. зі складу кафедри всесвітньої історії виділені кафедра історії стародавнього світу та середніх віків і кафедра нової та новітньої історії.

Кафедру історії стародавнього світу та середніх віків з 1963 до своєї смерті у 1988 р. очолював видатний антикознавець, учень Б. Варнеке, П.Й. Каришковський, відомий також своїми дослідженнями русько-візантійських зв’язків. Під його керівництвом в Одесі була створена школа нумізматики та античної епіграфіки. Серед перших співробітників новоствореної кафедри були І.В. Зав’ялова (дослідниця ранньомодерної історії та історіографії Англії та Франції, працювала на кафедрі до самої смерті у 2001 р.), медієвіст М.Ю. Беркович (з 1965 до 1979 р. також співробітничав на кафедрі нової та новітньої історії) та дослідник історії полабських слов’ян Я.П. Зінчук (до 1974 р.). Питання історії пізньої античності були предметом дослідження професора М.М. Розенталя. Дослідження історії грошового обігу у Причорномор’ї в античні часи продовжили А.Г. Загинайло (який очолював кафедру у 1988-1993 рр.) та С.А. Булатович. Пізніше на чолі кафедри стояли А.Г. Загинайло (1988-1993), І.В. Нємченко (1993-1999 та 2006-2019) та О.О. Радзиховська (1999-2006). Весь цей час кафедра забезпечувала підготовку спеціалістів з історії стародавнього світу та середніх віків. До 1993 р. вона також випускала археологів. Експедиція під головуванням співробітниці кафедри доц. Р.Д. Бондар провадила розкопки римської фортеці на Дунаї біля Орловки, отримавши важливі матеріали з історії римського лімесу. Р.Д. Бондар викладала історію Стародавнього Сходу та Давнього Риму до своєї смерті у 2011 р. Тривали дослідження з історії середньовіччя та раннього модерного часу. Доцент І.В. Нємченко розробляє історію Англії ХVII ст., зокрема англійської політичної думки цього періоду. Доцент О.О. Радзиховська займалась розвитком торгівлі у Західній Європі в ХIII-ХIV ст., пізніше присвятила свої розшуки історії географічних уявлень в ранній модерний час. З 1989 року кафедра історії стародавнього світу та середніх віків була постійним організатором міжнародної наукової конференції «Читання пам’яті професора Петра Йосиповича Каришковського».

Кафедру нової та новітньої історії в різний час очолювали К. Д. Петряєв (до 1972 р.), М. Д. Дихан, С. Матвеєв, Д. П. Урсу (1977-1986 рр.), С. Й. Аппатов, Ф. О. Самойлов, О. Б. Дьомін. Під керівництвом Д.П. Урсу науково-дослідна діяльність кафедри сконцентрувалась на післявоєнній історіографії зарубіжних країн. А за керівництва проф. С.Й. Аппатова (з 1986 р.) закріпився напрямок вивчення історіографії міжнародних відносин та зовнішньої політики США після Другої світової війни. Сформувалася школа істориків та історіографів-американістів (П.Я. Райнов, І.М. Коваль, В.В. Глєбов тощо). Традицію дослідження історії буржуазних революцій, міжнародних відносин та історії слов’ян продовжив доц. О. Б. Дьомін. Питаннями англійської колоніальної політики кінця ХIХ ст. займався О.С. Овечкін; історією Англії кінця ХVIII ст. – О.В. Полєвщикова; Історія Азії і Африки розроблялася у працях і лекційному курсі доц. І.Д. Черних.

Складні процеси, що відбувалися в Україні на початку 1990-х рр., позначилися і на діяльності кафедри. До кафедри нової та новітньої історії було приєднано ліквідовану кафедру історії Росії та СРСР, якою довгій час керував професор М. Ю. Раковський. Крім російської історії, значну увагу викладачі цієї кафедри приділяли науковим розробкам та викладанню спеціальних історичних дисциплін. Проблеми історіографії та методології історії розглядалися у курсах та наукових працях доц. Т.М. Попової, джерелознавства – І.С. Грєбцової; геральдики і генеалогії – С.В. Мілевич, краєзнавства – І.М. Шкляєва. З одного боку, нові реалії суспільно-політичного життя в країні визначали уточнення навчальних планів, відмову від багатьох традиційних форм організації навчального процесу; з іншого – більш сприятливі умови склалися для проведення наукових досліджень. Після об’єднання кафедр підготовка студентів здійснювалась по двох спеціалізаціях – «Нова і новітня історія» і «Історія Росії». З 2016 р. запроваджено нову спеціалізацію «Європейські студії», що об’єднала навчальний план обох кафедр.

У 2019 р. кафедру історії стародавнього світу та середніх віків і кафедру нової та новітньої історії було знову об’єднано у складі кафедри всесвітньої історії. Одночасно в межах кафедри створено Центр антикознавства та медієвістики. Зараз кафедра займається широким колом питань всесвітньої історії різних часів, країн і континентів, залучаючи до цього студентів. Кафедра проводить міжнародні студентські конференції та публікує збірки робіт студентів, аспірантів і молодих учених «Новик» та «Одіссос».

Адреса

вул. Дворянська, 2,Одеса, 65082
Телефон приймальні ректора:
(38-048)723-52-54
Тел./факс (38-048)723-35-15
Email: rector@onu.edu.ua

Наші партнери

Міністерство Освіти і Науки УкраїниУрядовий контактний центр

Top