Історична довiдка
У 1957 році у телевізійний ефір Радянського Союзу вийшла молодіжна передача "Вечір веселих питань". Вихід цієї передачі мав велике значеня, де мікрофон тримали в руках не професіонали, а люди, які ні за що офіційно не відповідали. За декілька випусків передач програму було зачинено. Але той "ковток свіжого повітря" дав надію, що молодь має шанс на самовираження. Так в колишньому составу "Вечору веселих питань"народилася ідея створити передачу "КВК"(російською -"КВН",аналогічно назві марки телевізору). Перша передача відбулася 8 листопада 1961 року. З самого початку КВК планувалося зробити подібно до "інтелектульного футболу". Навіть команді, які набиралисяз московських вузів, складалися з 11 чоловік. Номери ніяким чином командами не готувалися, про всі конкурси грівці взнавали вже на самій грі. Так було до тих пір, поки до гри не підключилисявнз з інших міст. Щоб вони виступали на одному рівні з московськими командами, а головним чином, щоб не втратили популярность передачі, редакціею було вирішено розкривати зміст конкурсів. КВК почав більше походити на театр. На початку шістидесятих КВК вже впевнено крокував душами радянської молоді. Починалося все з Москви, але рівно сорок років тому, у 1964 році ідея гри захопила і Одеситів. Зрозуміло, першими були найпрогресивніші - студенти університету.
Про широту задуму говорить те, що університетське керівництво на чолі з тодішним ректором О. І. Юрженко та секретарем парткому І.М. Дузем взяло активну участь упідготовці проекту. Спочатку було сформовано спеціальну творчу групу у складі як студентів, так і викладачів. Туди увійшли навіть два професори. Очолював її голова студентського центру культури Е. А. Чечельницький. Якими були наслідки роботи творчої групи - неведомо. Але відомо, що проект заборонили. Причиною ніби-то стала сценка про троянського коня. Але насправді пильні цензори боялися, аби суденти не скомпроментували університет перед партійними верхами. До речі, сценкою потім успішно скористалися студенти медінституту. Як би там не було, але до Москви студенти не поїхали. Вони взагалі нікуди не поїхали, а залишилися в стінах ОДУ, де й розпочали активну діяльність.
С У 1968 році студ клуб придумав святкувати дні факультетів. Першими Ідею скористалися мехматівці. Не останнью складовою святкування, що проходило 1 квітня, був КВК між між студентами та викладачами. Команди так і називалися: КВВ(клуб веселих викладачів) і КВС(клуб веселих студентів) З самого початку існування КВК не був просто забавкою. Це було єдине місце, де можна було пожартувати на соціальну і політичну тематику. Завуальовано, що правда. Тому "великий" КВК у Москві, якій спрчатку транслювали у прямому ефірі, стали записувати на плівку і, після монтажу, зі спокійною душою пускали на екран. Але кількість номерів, які цензура вважала незадовільними , дедали зростала. І в 1971 році КВК було зачинено. Сталося це, на жаль на самому піку слави Одеського університете. Він не лише був чемпіоном міста з КВК, а й "постачав" чимало гравців для відомої на весь Союз команди Одеси. Невдалим для одеського КВК був і сезон 1969-1970 років. Тоді у фіналі всесоюзного КВК зійшлися команди Одеси і Баку. Одеситів очолював Валерій Хаїт. Наприкінці гри вони поступалися супротивнику одним балом. Але в останьому конкурсі вирвалися вперед. І лише потім довідалися, що заключна частина змаганя в ефір не пішла і їм зараховано поразку. Так скривдили одну з найсильніших радянських команд, яка була чемпіоном У 1966-1967. Щоправда у 1971-1972 роках одесити таки помстилися. Заборона, однак, не поширювалась на окремі універсітети. Тож грати у стінах рідного внз можна було досхочу.
Це й робилося студентами ОДУ з превеликим задоволенням упродовж більш ніж десяти років. Відродилося КВК аж у 1986 р. Розпочалося все, звісно ж, з Москви, проте дуже швидко приємна новина облетіла всі університети одної шостої судохолу. Не оминула І ОДУ. На цей раз було складніше, адже керівництво університетів вже знало, що таке КВК і чого від нього можна очікувати. І ось, все той же Е. Чечельницкий, зі скромною надією в очах пішов до ректора просити дозволу на участь у міжуніверситетьских змаганнях. Ректором на той час був В.В. Сердюк - дуже прогресивна людина. І він проект підтримав. Була створена команда. Кому спала на думку ідея назвати її "Джентльмени"- невідомо. Можливо, фізфаку, де на той час працював клуб "Гамільтон", що ставив програму про джентменів. Відомо також , що цей імідж використовувала і одна вірменських команд, проте безуспішно. Очолював нову команду Святослав Пелешенко- викладач фізфаку. Дебютували на змаганні між командами інженерно-будівельних інститутів Москви і Воронежа. Роль "Джентльменам" була відведина скромна- Участь у розминці на заявці. Проте саме завдяки цій події вони і увійшли в історію. На питаня будівельників "що буде, якщо надбудова звалиться на базис" вони відповіли:"постраджає прошарок". Так склався гострий політични анекдот. Перший виступ знамений ще й тим, що в ньому взяв участь Олег Філімонов. Він грав на піаніно. Серед майбутніх згаменитостей у творчій групі були також Євген Хаїт та Ян Гельман. Цікава, що судді спостерігали за ходом КВК не з залу, а з моніторів, розміщених в окремих кімнатах. Такий- собі превентивний метод для попередження суддівської змови. Неефективний, бо судді все ж змовилися, і більше таких експериментів ніхто не проводив. У 1987 році "Клуб веселих і кмітливих джентульменів Одеського Університету" під проводом того ж таки С. Пелешенко став чемпіоном СРСР. через три роки успіх було повторено. Напередодні розпаду Союзу джентльмени жартували найсмішніше. З 1994 року, після отримання суперкубку у новосибірську команда почала здавати позиції. Та навіть не це було найгіршим.
Старі гравці сходили зі сцени не залишаючи по собі зміни. І тепер КВК у нашому університеті народжується наново.
Є флакман - команда біофаку "Нова реальность" яка цього року вийшла на всеукраїнський рівень. На іграх у стольному граді Києві 29 вересня вона увійшла до фіналу. Фінальні ігри відбудуться 28 листопада у палаці " Жовтневий". І команда Одеського національного має всі шанси на успіх.
Корреспонденты газеты "Одесский Университет" М. Мейзерский, Д. Мамонтов
